Християнська любов VS праведний гнів

Преображенський собор в Одесі

Ця подія викликала хвилю гніву серед православних. І їх можна зрозуміти. Коли знищується така краса, знищується Божий дім, важко стримати емоції. Особливо тяжко це для кліриків та ієрархів Одеської єпархії. Один із єпископів навіть написав жорсткий лист патріарху Кирилу, де кидає йому в обличчя закиди про підтримку війни в Україні, «анексію» єпархій УПЦ та інші звинувачення.

І ці закиди абсолютно справедливі. По-людськи.

Але Блаженніший Онуфрій прокоментував трагедію в Одесі трохи інакше: 

«Упокоримо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть. Не забуватимемо, що, яким би страшним не був цей вік, зрештою переможе Божественна Любов, яку не під силу знищити ні брехні, ні насильству».

Чи обґрунтований гнів та обурення вірян УПЦ, священства Одеської єпархії? Безперечно. Але чи можуть вони бути помічниками християнина у справі спасіння його душі? На жаль, ні. Навіть невіруючим відомо, що гнів руйнує насамперед свого господаря.

І, як це не важко, але треба наступити своєму гніву на горло, відкласти, за словом апостола Павла, «лютість і злість», і зодягнутися в любов. Іншого шляху ми не маємо.

Читайте також

День Перемоги, від якого ми відмовились

Серед наших дідів – величезна кількість героїв, без подвигів яких результат Другої світової був би не очевидним.

Коли клірик конфесії, яка служила нацистам, іде парадом Перемоги

Напевно, багато хто помічає, наскільки стрімко та безцеремонно переформатується останніми роками історична правда. Наведемо ще один приклад.