Капеланів УПЦ в армію не беремо, а з ПЦУ й УГКЦ йти туди не хочуть
Капеланів УПЦ не пускають на фронт. Колаж: СПЖ
1. На 738 капеланських мандатів реально в армії служить лише 165 осіб (за даними Міноборони – 150).
2. Іти в ЗСУ клірики УГКЦ та ПЦУ не хочуть «за різними обставинами». Що за обставини, він пояснив туманно.
3. Капеланів УПЦ в ЗСУ не пускають, оскільки це «московська церква».
4. Усі солдати (йшлося про іудеїв і мусульман) повинні мати своїх капеланів, оскільки вони «мають право отримати задоволення їхніх духовно-релігійних потреб».
Що у залишку?
Більшість воїнів на фронті хрещені та є парафіянами УПЦ. Проте їхніх священників на фронт не пускають, хоча люди мають на це повне право. Пускають мусульман, іудеїв, католиків, уніатів, протестантів, думенківців, але не УПЦ. Не пускають, бо це «московська церква». У той же час клірики «патріотичних церков» іти в армію не хочуть, і це в очах суспільства ніяк не применшує їхню «патріотичність».
Трохи абсурдно, чи не так?
Читайте також
Переслідування УПЦ і ліквідація УГКЦ у 1946: чи є подібність?
Після розгрому нацистів і визволення Західної України керівництво УГКЦ ініціювало переговори з радянськими органами заради подальшої долі своєї структури.
Про мобілізацію священника в снайпери
Людина, яка обрала шлях священника, не має права вступати до армії і брати до рук зброю. А про вбивство іншого і говорити абсурдно.
Про цифри: скільки у нас православних, мусульман та іудеїв
Довіра до методів дослідження Центру Разумкова в темі Православ'я – мінімальна.
Чому допомога онкохворим дітям – загроза держбезпеці
Ми вже давно мали б звикнути до витівок деяких народних депутатів, які особливо люто ненавидять УПЦ. Але вони не припиняють дивувати.
Рамадан для влади ближчий, ніж Великий піст?
Невже мусульмани та іудеї, яких у країні трохи більше відсотка населення, стали привілейованим класом? Адже Україна вважається християнською країною.
Молитва для Зеленського
Якщо Думенко складає для походу до Ради молитву, де перераховуються окремо президент, Рада і уряд, ми розуміємо: ці слова адресовані не Богу, а людям, які його запросили до Ради.