Притча: рецепт від невіри
Фото: klvobo.ru
Пару днів потому старець навідався до атеїста з візитом у відповідь і приніс з собою чудову картину. Атеїст був здивований. Він ще не бачив більш досконалого полотна!
- Який прекраснмй живопис. Скажіть, хто це написав? Хто автор?
- Як хто? Ніхто. Лежало собі чисте полотно, а над ним полиця з фарбами. Вони випадково перекинулися, розлилися – і ось вам результат.
- Навіщо ж так жартувати? – засміявся атеїст. – Адже це неможливо: прекрасна робота, точні лінії, мазок і поєднання відтінків. За всією цією пишністю відчувається і глибина задуму. Без автора в такій справі не обійтися!
Тоді старець посміхнувся і сказав:
- Ви не в змозі повірити, що ця невелика картина виникла випадково, без попереднього задуму творця. І хочете, щоб я повірив, що наш прекрасний світ – з лісами і горами, океанами і долинами, зі зміною пір року, чарівними заходами сонця і тихими місячними ночами – виник з волі сліпого випадку, без задуму Творця?
Читайте також
Святе «сміття»: Літургійна Чаша з консервної банки
Іржава банка з-під рибних консервів у музеї. Для світу – сміття. Для Церкви – святиня, дорожча за золото.
Обійми Отця: Чому у Бога на картині Рембрандта різні руки
Картина, де у Бога дві різні руки. Одна – чоловіча, інша – жіноча. Рембрандт помирав, коли писав це. Він знав таємні смисли свого полотна.
Операція «Рим»: Боротьба за крісла в Сенаті
Підроблені документи, афера з бланками і два собори в одному місті. Продовження розслідування найцинічнішої зради в історії східноєвропейського християнства.
Естетика прихистку: Чому християнство завжди повертається в катакомби
Розкішні собори – тимчасовий одяг Церкви. Її справжнє тіло – катакомби. Коли нас заганяють у підвали, ми нічого не втрачаємо. Ми повертаємося додому.
Мат – це вірус: як одне брудне слово вбиває цілий світ
Про те, чому лайка – це семантична імпотенція, як мозок рептилії захоплює владу над особистістю і чому Вітгенштайн був правий.
Бюрократія пекла: Чому «Листи Баламута» – це дзеркало сучасності
Диявол носить костюм-трійку і працює в офісі. Розбираємо книгу Клайва Льюїса, написану під бомбардуваннями Лондона, і розуміємо: війна та сама, тільки ворог став непомітнішим.