Притча: навчитися просити вибачення
Сьогоднішня притча - про вміння просити вибачення. Фото: pinterest.com
Жили-були два брати-ченця, які весь час сварилися. Після кожної сварки молодший йшов у старшого вибачення просити:
- Прости мене, брате!
Але у старшого характер був крутий. Не вмів він ні прощати, ні просити вибачення.
І ось одного разу пішов молодший брат з монастиря і пропав кудись. День його немає, другий – немає. Пройшов тиждень. Занепокоївся старший брат: а раптом з молодшим що трапилося, а він так і не встиг у нього вибачення попросити? І відправився на пошуки.
Виходив багато земель – скрізь запитував, чи не бачили його брата. Докучав багатьом своїм питанням – люди гарячкували, гнали його. А тому звик він свої розпитування починати зі слів:
- Вибачте мене, брати... Прости мене, брат... Прости мене, сестра...
Провів він у пошуках кілька років, але так і не знайшов молодшого брата. Вирішив повернутися в монастир. Постукав у ворота. Ворота відчинилися. І зі словами «Прости мене, брат...» мандрівник, потупивши очі, увійшов в ворота.
- І ти, брат, прости мене, – почув він у відповідь.
Ворота йому відчинив молодший брат...
Читайте також
Світло Воскресіння на дні гинучого світу
Найрадісніший образ Воскресіння Христового візантійці написали не в золоту добу, а в умираючій імперії – на стіні усипальниці.
Квиток в один кінець: як діставалися до Єрусалима у XVIII столітті
Паломництво до Гробу Господнього було далеко не спокійною подорожжю. Перед від'їздом писали заповіт і прощалися з рідними назавжди.
Чому недбайливого студента в середньовіччі не могли повісити?
Статус кліриків і папські булли робили школяра недоторканним для міського суду та розлюченого натовпу.
Місяць закону і сонце благодаті
Митрополит Іларіон порівняв закон і благодать з місяцем і сонцем. А написав він цей твір у Києві, який щойно ледве встояв в облозі печенігів.
Розповіді про стародавню Церкву: як пастирі відокремлювалися від пастви
У цей період Церква шукала баланс між соборністю і владою ієрархії, між шлюбом і аскезою, між необхідністю церковного порядку і активною участю мирян.
Підземелля, де світла і спокою було більше, ніж у палаці
Римські катакомби були не сирими норами для втікачів, а підземним містом перших християн – з вентиляцією, світловими шахтами та фресками.