Притча: навчитися просити вибачення

Сьогоднішня притча - про вміння просити вибачення. Фото: pinterest.com

Жили-були два брати-ченця, які весь час сварилися. Після кожної сварки молодший йшов у старшого вибачення просити:

- Прости мене, брате!

Але у старшого характер був крутий. Не вмів він ні прощати, ні просити вибачення.

І ось одного разу пішов молодший брат з монастиря і пропав кудись. День його немає, другий немає. Пройшов тиждень. Занепокоївся старший брат: а раптом з молодшим що трапилося, а він так і не встиг у нього вибачення попросити? І відправився на пошуки.

Виходив багато земель скрізь запитував, чи не бачили його брата. Докучав багатьом своїм питанням люди гарячкували, гнали його. А тому звик він свої розпитування починати зі слів:

- Вибачте мене, брати... Прости мене, брат... Прости мене, сестра...

Провів він у пошуках кілька років, але так і не знайшов молодшого брата. Вирішив повернутися в монастир. Постукав у ворота. Ворота відчинилися. І зі словами «Прости мене, брат...» мандрівник, потупивши очі, увійшов в ворота.

- І ти, брат, прости мене, почув він у відповідь.

Ворота йому відчинив молодший брат...

Читайте також

Світло Воскресіння на дні гинучого світу

Найрадісніший образ Воскресіння Христового візантійці написали не в золоту добу, а в умираючій імперії – на стіні усипальниці.

Квиток в один кінець: як діставалися до Єрусалима у XVIII столітті

Паломництво до Гробу Господнього було далеко не спокійною подорожжю. Перед від'їздом писали заповіт і прощалися з рідними назавжди.

Чому недбайливого студента в середньовіччі не могли повісити?

Статус кліриків і папські булли робили школяра недоторканним для міського суду та розлюченого натовпу.

Місяць закону і сонце благодаті

Митрополит Іларіон порівняв закон і благодать з місяцем і сонцем. А написав він цей твір у Києві, який щойно ледве встояв в облозі печенігів.

Розповіді про стародавню Церкву: як пастирі відокремлювалися від пастви

У цей період Церква шукала баланс між соборністю і владою ієрархії, між шлюбом і аскезою, між необхідністю церковного порядку і активною участю мирян.

Підземелля, де світла і спокою було більше, ніж у палаці

Римські катакомби були не сирими норами для втікачів, а підземним містом перших християн – з вентиляцією, світловими шахтами та фресками.