То звідки все ж таки взялася благодать у ПЦУ?

Клірика УПЦ КП у 2004 р. Фанар висвячував як мирянина. Фото: СПЖ

Священик Іспанської і Португальської митрополії Константинопольського патріархату Тарасій Петруняк дав інтерв'ю виданню «Діалог.тут», яке для багатьох прихильників ПЦУ справило ефект холодного душу. Ще б пак.

Адже він розповів, що у 2004 році, коли він ще був кліриком у Київському патріархаті, його приймали до кліру Константинопольської Церкви як мирянина через рукоположення. Фанаріоти аргументували це тим, що його філаретівська «хіротонія» була «не наповненою Святим Духом». Чому ж, щиро дивується він, у 2018 році кліриків УПЦ КП і УАПЦ на Фанарі назвали канонічними священниками? Адже їхнє «рукоположення» нічим не відрізнялося від його?

У зв'язку з цим отець Тарасій ставить цілком справедливе запитання: «В який момент хіротонії колишнього Київського патріархату сповнились благодаттю?».

«Якщо вони з самого початку були сповнені Духа Святого, значить, мене треба позбавити сану саме як двічі висвяченого (так, як наказують канони Церкви, – Ред.). Якщо ж хіротонії представників УПЦ КП так само, як і моя, були недійсними, то чому їх не прийняли в лоно Константинополя як мирян?», – питає священник.

І питання отця Тарасія справді дуже серйозне, його варто періодично ставити перед тими, хто називає членів ПЦУ частиною Церкви Христової та розраховує з ними на «діалог». Адже український священник Фанара просто актуалізував шок і здивування Помісних Церков, коли патріарх Варфоломій раптом назвав людей без сану канонічними ієрархами та пресвітерами.

Питання про дійсність «хіротоній» ПЦУ порушувалося Помісними Православними Церквами та окремими ієрархами задовго до того, як стало відомо, що Константинопольський патріархат вирішив дарувати українським розкольникам Томос.

Але перш ніж нагадати позицію Синодів та ієрархів Церков, ми маємо зробити кілька вступних зауважень.

Фанар і «хіротонії» Денисенка до Томоса

Сергій Думенко, який очолює сьогодні ПЦУ, був «рукопокладений» Філаретом Денисенком. Сам Денисенко на той момент був не лише позбавлений священного сану, а й перебував під анафемою. Цю анафему визнавали всі Помісні Православні Церкви, у тому числі й Константинопольський патріархат.

15 квітня 1997 року у відповідь на повідомлення про анафематствування Філарета Архієрейським Собором РПЦ, Патріарх Варфоломій відправив Московському Патріарху Алексію листа, в якому написав, що, «отримавши повідомлення про згадане рішення (анафему Денисенка і Глеба Якуніна, а також виверження з сану цілого ряду колишніх ієрархів РПЦ, які перейшли в розкол – Ред.), ми повідомили про нього ієрархію нашого Вселенського престолу і просили її надалі ніякого церковного спілкування зі згаданими особами не мати».

Відмова від церковного спілкування означає згоду з прийнятим рішенням про анафему. І з 1997 року аж до 2018 року ні Варфоломій, ні будь-хто з канонічних ієрархів питання про неспроможність цієї анафеми не порушував.

Другий момент – анафематствована людина знаходиться поза Церквою, а отже, «рукополагати» вона нікого не може. Цю аксіому знають усі ієрархи, зокрема Денисенко. Наприклад, у 2019 році Філарет в інтерв'ю Українському радіо заявив: «Добре, якщо Вселенський патріарх зняв з мене анафему в 2018 році, то до 2018 року я був під анафемою, чи ні? Якщо я був під анафемою, це означає, що всі ці єпископи (ПЦУ, – Ред.) недійсні. І Епифаній не лише не є митрополитом – він навіть не священник. Якщо Вселенський патріарх зняв з мене анафему в 2018 році, то весь єпископат – недійсний»!

І Філарет у цьому випадку має рацію – весь «єпископат» ПЦУ не має канонічної хіротонії, а отже – недійсний.

Є ще один момент, який треба пам'ятати.

Відразу після війни 1945 року більшість українських «автокефалістів» емігрувала до США, де їх очолив самосвятський єпископ Іоанн Теодорович. У 1949 році його самого та його заступника Мстислава Скрипника перевисвятили два канонічні єпископи Олександрійського патріархату в США. Але до 1995 року (коли їхня структура «УПЦ у США» увійшла до складу Фанара), її статус був канонічно не визначений. Саме в цьому невизначеному статусі її представник Мстислав Скрипник у 1990 році наново висвятив тих «єпископів», яких заштатний єпископ РПЦ Іоанн (Бондарчук) разом із забороненим у служінні дияконом РПЦ Вікентієм Чекаліним встиг «поставити» для УПЦ КП. Цих же «єпископів» «перевисвячував» ще раз Філарет (вже і сам будучи в розколі), сумніваючись у канонічності хіротоній Мстислава.

Але й це ще не все. Як ми згадували вище, «УПЦ у США» у 1995 році увійшла до складу Константинопольського патріархату. Але як? Через повторні хіротонії.

Ресурс «Седмица» пише: «В 1995 році Костянтин (Баган) і очолювана ним розкольницька структура подали прохання до Синоду Константинопольського Патріархату про прийняття їх під омофор Патріарха Варфоломія. 12 березня 1995 р. Синод Константинопольської Церкви задовольнив це прохання. Після цього відбулося перевисвячення ієрархів і духовенства колишньої "митрополії" УАПЦ у США, яке, проте, пройшло без розголосу. Костянтин (Баган) після цього отримав сан титулярного митрополита Іринуполіса і був поставлений на чолі автономної митрополії Константинопольського Патріархату в США».

Тобто, як бачимо з наведених вище прикладів, відсутність канонічних хіротоній в українських розкольників ні в кого запитань не викликала – їх висвячували навіть у разі найменшого сумніву.

Яким же був подив світового Православ'я, коли Фанар спочатку скасував анафему Філарету, а потім, «за ікономією», прийняв в «існуючому сані» всіх українських розкольників. Саме з цієї причини більшість Помісних Церков категорично відмовилися визнати ПЦУ після дарування Томоса. Звернемося до конкретних прикладів.

Фанар і «хіротонії» ПЦУ після Томосу

Так, Синод Румунської Православної Церкви попросив Фанар «прояснити проблему неканонічних ієрархів і священників, які належали до колишнього "Київського патріархату"».

Синод Албанської Церкви заявив ще жорсткіше: «Як можна, згідно з ікономією, визнати ці хіротонії як такі, що мають благодать Святого Духа, адже всі ці хіротонії (схизматиків – Ред.) були хулою на Духа Святого… Неможливо заднім числом визнати хіротонії, які були звершені відлученим і підданим анафемі Філаретом Денисенком, хіротонії якого недійсні, позбавлені благодаті та дії Святого Духа».

Також дуже чітко висловився Синод Кіпрської Церкви: «2000-річна історія як Кіпрської Церкви, так і всієї Православної Церкви ставить під сумнів можливість легалізації таїнств, звершених архієреями, з яких було знято сан, які були відлучені від Церкви та підпали під анафему».

Крім того, висловили своє бачення проблеми «хіротоній» ПЦУ і багато кліриків Елладської Церкви, згідно з заявами яких «не було переконливої відповіді щодо канонічно неіснуючого "священного сану" нової церкви».

Насельники Святої гори Афон також вважають, що «єпископську хіротонію» Макарія Малетича «не можна вважати дійсною, як і подальші «хіротонії» інших розкольницьких «єпископів».

Але, що найцікавіше, навіть усередині самої ПЦУ чудово розуміють, що ніяких хіротоній більшість «єпископів» цієї структури не має. Наприклад, колишній ієрарх УПЦ митрополит Симеон (Шостацький) розповів, що пропонував патріарху Варфоломію перерукопокласти «ієрархів» ПЦУ, але той відмовився.

Подібні тези озвучував і ексмитрополит УПЦ Олександр Драбинко, за словами якого, якби не його «бездоганна канонічна гідність», то й Томоса не було б (з цих слів можна зробити висновок, що всі інші колеги з ПЦУ Драбинка такої «гідності» не мають).

Висновки

Можна навести багато інших висловлювань як окремих ієрархів, так і Синодів Помісних Церков (наприклад, Польської, Сербської, Македонської), які чітко говорять, що ніяких канонічних хіротоній у представників ПЦУ немає. Та й звідки їм взятися, якщо ця структура від початку будувалася людиною, відлученою від Церкви?

З іншого боку, про неканонічний характер усіх «священнодійств» представників ПЦУ слід пам'ятати не лише ієрархам інших Помісних Церков, які спокійно ставляться до співслужіння з ними, а й простим мирянам, а також усім тим, хто сьогодні всередині УПЦ думає про можливий компроміс із ПЦУ .

Доки проблема «хіротоній» у Думенка та його товаришів не буде вирішена, всі компроміси – це самообман і відмова від Церкви Христової. І вирішення цієї проблеми чітко і зрозуміло прописане у постановах Помісного Собору Української Церкви від 27 травня 2022 року – «для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольського спадкоємства її єпископів». У ситуації, що склалася, це відновлення можливе лише у разі хіротоній усіх членів ПЦУ, які через покаяння захочуть повернутися в єдність із Тілом Христовим.

І ще. Для більшості віруючих всі ці перипетії з правильними або неправильними хіротоніями – суто абстрактні поняття. Але ті дії членів ПЦУ, які вони спостерігають на власні очі – це дуже конкретні речі. Тотальна брехня, ненависть, насильство, масові захоплення храмів, де клірики Думенка своїми руками зламують замки, вибивають кувалдами двері – все це зовсім не абстрактно, а дуже навіть наочно доводить, що ці люди не мають печатки Духа Святого. Вони – не Христові.

Як толерантно сказали о. Тарасію Петруняку на Фанарі: «Ваше висвячення не наповнене благодаттю Духа Святого».

Читайте також