Притча: Вибір хреста
Хрест. Фото: phonoteka.org
Був один простодушний поселянин, який жив працями рук своїх, але заробляв дуже мало: ледве вистачало йому, чим прогодувати себе і сім'ю свою. Якось пішов він до берега моря, присів на камінь і став дивитися, як до пристані підходили великі кораблі з багатими товарами і як потім ці товари вивантажували і везли в місто для продажу. І запала йому в голову грішна думка: «Навіщо Господь одним людям послав багатство й усякий достаток, а інших залишив жити в бідності?» І почав він нарікати на свою бідолашну долю.
Тим часом полуденне сонце сильно пекло; бідняка стала долати дрімота, і він непомітно заснув. І сниться йому, що стоїть він біля підошви високої гори; підходить до нього поважний старець із довгою бородою та каже йому:
– Іди за мною!
Він послухався та пішов за ним. Довго вони йшли і, зрештою, прийшли на таке місце, де лежала велика кількість хрестів усякого вигляду й різної величини. Були хрести великі та малі, золоті та срібні, мідні та залізні, кам'яні та дерев'яні. І каже йому старець:
– Бачиш, скільки тут хрестів? Вибирай собі будь-який і неси його на вершину тієї самої гори, яку ти бачив перед собою.
Поглянув наш простак на золотий хрест: такий він гарний, наче червоне сонечко блищить. Сподобався йому цей хрест, і він хотів узяти його на плечі, але скільки не трудився, не міг цей хрест не тільки підняти, а й з місця зрушити.
– Ні, – каже йому старець, – видно, не внести тобі цього хреста на гору. Бери інший – срібний. Можливо, він буде до снаги.
Узяв простак срібний хрест. Цей був, щоправда, легший за золотий, але й з ним він нічого не міг вдіяти. Те саме було і з мідним, і з залізним, і з кам'яним хрестами.
– Нічого робити, – каже йому старець, – бери один із дерев'яних хрестів.
Тоді взяв собі простак найменший із дерев'яних хрестів і легко та швидко відніс його на ту гору. Зрадів він, що знайшов, нарешті, один хрест по своїх силах, і запитав свого супутника:
– А яка нагорода мені буде за це?
– Щоб ти сам розсудив, чим нагородити тебе, – відповів йому той, – я відкрию тобі, що це за хрести, які ти бачив. Золотий хрест, який так тобі спочатку сподобався, – це царський хрест. Ти собі думаєш: як добре і легко бути царем. А того не розумієш, що царська влада – найважчий хрест. А срібний хрест – це хрест усіх тих, хто владою наділений, – це хрест пастирів Церкви Божої, хрест найближчих слуг царських. У всіх них теж багато турбот і скорбот.
Мідний хрест – це хрест усіх тих, кому Бог багатство послав. Ти ось їм заздриш і думаєш, які вони щасливі. А багатим важче жити, ніж тобі. Тобі, після своєї праці, можна спокійно заснути: ніхто не троне твоєї убогої хати і твого малого добра. А багата людина завжди – і вдень і вночі – боїться, аби хтось не обдурив її, не обікрав, не підпалив її хату. Крім того, багатий за багатство своє відповідь Богу дасть: як він своє багатство вживає. А трапиться лихо – зубожіє багач: скільки скорбот тоді на нього обрушиться!
А ось залізний хрест – це хрест людей військових. Розпитай тих, які бували на війні, і вони скажуть тобі, як їм часто доводилося проводити ночі на голій, сирій землі, терпіти голод і холод.
Кам'яний хрест – це хрест людей торгових. Тобі подобається їхнє життя, тому що їм не доводиться працювати, як тобі? Але хіба не буває, що їде купець за море, витрачає весь свій капітал на товар, а товар весь гине від корабельної аварії, і повертається нещасний купець додому абсолютним бідняком?
А ось дерев'яний хрест, який ти так легко вніс на гору, це і є твій хрест. Ти скаржився, що життя в тебе важке, а тепер ось бачиш, що воно набагато легше, ніж життя інших людей. Знав серцезнавець Господь, що в усякому іншому званні й становищі ти згубив би свою душу, ось Він і дав тобі хрест найсмиренніший, найлегший – хрест дерев'яний. Отже, ступай і не нарікай на Господа Бога за свою бідну долю. Господь дає кожному хрест по його силах – скільки хто може знести.
На останніх словах старця поселянин прокинувся, подякував Богові за напоумливий сон і відтоді ніколи більше не нарікав на Бога.
Читайте також
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.
Чому Торжество Православ'я – це свято художників
У Британському музеї зберігається невелика ікона – тридцять сім сантиметрів заввишки. Саме з неї варто почати розмову про те, що сталося в березні 843 року.
Похований заживо: як ігумен Афанасій переграв королів та єзуїтів
Його вбивали тричі – відлучали від сану, закували в колодки, розстрілювали. Відновлюємо хроніку подвигу святого за документами.