Притча святителя Миколая Сербського. Життя багатої людини

У всьому собі відмовляв багатий чоловік, вкладав все тільки в будинок. Фото: zastavok.net

Цей багатий чоловік сам не ходив ні до кого й нікого з добрих людей не приймав у себе. У всьому собі відмовляв, вкладав все тільки в будинок. Немитий, нечесаний, в лахмітті, голодний скупар все добро своє витрачав тільки на будинок, в якому мешкав. Роками сусіди не бачили його обличчя, зате будинок був прикрашений так, що перехожі не могли стримати вигуку захоплення. Прислухався той чоловік до кожного слова похвали про свій будинок, і це було єдиною його радістю.

– Хто ж це живе в такому будинку? Хто він, якщо у нього такий особняк? – запитували перехожі. Але обличчя господаря ніхто не бачив.

Нарешті, він розтратив усе, що мав, на утримання та оздоблення будинку. Витрачати було більше нічого. І господар продовжував жити один у цьому великому і красивому, але порожньому холодному палаці.

Одного разу в будинок влучила блискавка, і він згорів дотла, а сам господар ледь встиг вибратися на вулицю. Люди злякалися, побачивши його: він був схожий на опудало, зарослий, брудний, обірваний. І всі, побачивши його, повтікали геть, як від чудовиська. У відчаї він побрів із міста, сам не знаючи куди. На дорозі йому попалися цигани: «Він стане в нагоді в нашому ділі!» – вирішили вони і, схопивши його, скалічили, викололи очі, перебили йому руки й ноги і змусили просити для них милостиню.

*   *   *

Господар будинку символізує душу грішника. Велике багатство – дари Божі. Будівництво, зміцнення і прикраса будинку – символ піклування про плоть і мирське життя. Неохайна, обірвана і голодна людина – це запущена, зголодніла душа в тілі. Блискавка – раптова смерть. Сусіди, які гребують цією людиною – Ангели Божі, що відвертаються від мерзенної душі грішника. Цигани – біси, які шукають і полонять собі подібних.

Читайте також

«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .

Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою

Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.

Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.