Відро нечистот на ліжко дитини – вже християнська любов, чи ще ні?

Розбите вікно в будинку священика с. Садів. Фото: pravoslavna.volyn.ua

Практично кожен з нас робив в житті спонтанні необдумані вчинки, за які потім бувало соромно. Але чи можна говорити про спонтанність тут?

Давайте уявимо – ці люди заздалегідь збирали нечистоти, не спали цілу ніч, збиралися в одному місці (одна людина 3 відра НЕ понесе), несли ці відра по нічному селу, намагаючись не забруднитися, перебиралися з ними через паркан, розбивали вікна, словом – ціла спецоперація. І все заради чого? А щоб нашкодити священику з родиною, змусити виселитися з будинку. Щоб зашкодити громаді УПЦ, яка після захоплення свого храму молиться в цьому будинку священика.

2 лютого 2019 року зі співом гімну рейдери ПЦУ захопили в Садові храм УПЦ Казанської ікони Богородиці. 31 березня вони жорстоко побили 16-річного сина священика за те, що він знімав, як вони зрізали замки під час захоплення храму. Троє тримали, а один наносив удари. У підлітка був струс мозку і перелом носа.

22 вересня рейдери прийшли до будинку, погрожуючи гранатами, і зажадали «забиратися». А вночі вікна будинку розбили металевими предметами.

29 грудня рейдери прийшли з рулеткою робити заміри землі і будинку священика.

І ось питання навіть не до цих «християн», а до їх «пастиря». У нас немає інформації, чи здійснюються в захопленому храмі регулярні «богослужіння». Але номінальний «священик» там є. Його звуть Назар Партика. В силу своєї посади він просто зобов’язаний розповідати своїм підопічним про християнську любов. І ось цьому пану Назару хочеться задати питання: а багаторічний терор проти сім’ї священика УПЦ, жорстоке побиття його сина, нарешті, відро з нечистотами на ліжко його онука – це вже християнська любов, чи ще ні?

Читайте також

ПЦУ: Кожному монаху – по окремому монастирю

Виходить дуже дивна цифра – поза Києвом у ПЦУ по 1,3 монаха на монастир.