Притча: про відро яблук і повноту серця
Наші слова і вчинки, що йдуть від повноти нашого серця. Фото: dumsk.com
А поруч у кривенькому, старенькому будиночку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати йому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще якусь гидоту створить.
Одного разу прокинувся чоловік у хорошому настрої, вийшов на ганок, а там – відро з помиями.
Вилив человк помиї, відро вичистив до блиску, нарвав в нього найбільших, стиглих і смачних яблук зі свого саду і пішов до сусіда. Сусід, почувши стукіт у двері, злорадно подумав: «Нарешті я дістав його!»
Відкрив він двері в надії на скандал, і побачив на порозі відро, повне відбірних яблук.
Коли господаря саду запитали, чому він не закотив скандал, а замість того відніс кривдникові кращі яблука із саду, він відповів:
– Хто чим багатий, той тим і ділиться.
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.