Притча про забутий хрест. Спокуса ченця

Хрест – непереможна зброя проти диявола. Фото: mountathos.org

Років п’ятдесят тому на Святій Горі Афон в келії Святих Апостолів скиту Святої Анни трудився старець Пахомій з м. Редестус у Фракії зі своєю братією. Він нам розповідав, що жив в одній кіновії з учителем ченцем Захарією, перекладачем «Огласительних повчань» преподобного Феодора Студита. Згодом отець Захарія придбав в скиту Мала Анна келію в честь святого Авакума. З того часу він трудився в ній у повній самоті до кінця своїх днів. Митрополит Карпафійський Ніл, що жив тоді на Святій Горі, мав звичай щорічно після свята святого Анастасія у Великій Лаврі відвідувати в пустелях і скитах знайомих йому отців, і в тому числі преподобнейшого вчителя Захарія. Однак в той рік він вирішив нікого не відвідувати і по закінченню свята відразу повернувся на місце свого перебування.

Диявол же, бажаючи обдурити Захарію і зробити так, щоб той йому вклонився, вирішив цим скористатися. Було 7 липня, близько першої години ночі, коли Захарія, як зазвичай в літній час, сидів у дворі своєї келії. Раптом він почув людські кроки і побачив, що до нього наближається владика Ніл.

– Навіщо ти твориш, владико, таку чималу працю, щоб відвідати мене, недостойного, та ще в нічний час?

Сказавши це, Захарія негайно схилився, роблячи уклін до землі, щоб поцілувати його руку. Той, хто прийшов в образі владики, простягнув свою праву руку, і старець поцілував її. А той замість благословення кинув його на землю майже мертвим, тому, що це насправді не був єпископ, а сам диявол. Через це цілування він забрав дар благодаті і негайно став невидимий, а нещасний Захарія лежав на землі безмовний і напівмертвий.

Вранці один з братів скиту, прийшовши до нього за своєю особистою потребою і побачивши його в такому стані, поспішно повернувся і покликав отців скиту. Вони вчинили над ним Таїнство Єлеопомазання, почитали заборонні молитви святителя Василя Великого і знаменували його святими мощами, так що мало-помалу він відійшов.

Решту часу життя Захарія часто говорив, зізнаючись:

«Я багато написав, відвідав безліч місць в цьому світі, але в кінці кінців наді мною посміявся диявол, і я йому вклонився! Мені, нерозумному, треба було спочатку створити знамення Чесного Хреста, перш ніж цілувати його погану руку. Тоді він не зміг би нічого зробити. Переможений цим непереможним зброєю, він негайно б втік, і я не зазнав би від нього ніякого зла».

Джерело: Афонський Отечник, Архімандрит Іоанникій (Коцоніс), 2014 р.

Читайте також