Преподобний Феодосій – світильник всієї Русі

Преподобний Феодосій Печерський. Фото: СПЖ

У творах святих отців-подвижників нерідко можна зустріти опис двох образів або ступенів чернечого подвигу: діяльний і споглядальний. Перший отці вважали обов'язковим щабелем до другого. У преподобному Феодосії обидва ці образи гармонійно поєднувалися між собою. Він був і сугубим молитовником, і споглядачем, але при цьому, як би ми зараз сказали, міцним господарювальником і лідером громадської думки. Він міг брати участь у великій політиці, будувати великий монастир, і усамітнюватись у печері для споглядання. А ще він залишив повчання, які актуальні й донині.

Фрагмент Свенської ікони Божої Матері з майбутніми Антонієм і Феодосієм Печерськими, XIII століття. Фото: icon-art.info

При вивченні житія преподобного Феодосія, як і більшості святих, які жили багато століть тому, ми стикаємося з кількома проблемами. По-перше, це недостатня кількість джерел, а по-друге, стандарти середньовічної агіографії, згідно з якими святий повинен мати цілий набір обов'язкових якостей, творити чудеса і так далі. Через це стає важко виявити реальний образ святого, розібратися в тому, що справді мало місце, а що є благочестивим перебільшенням.

Юні роки

Вже у дати народження Феодосія існують різночитання. За одними джерелами, він народився у 1008 р., за іншими –  у 1036 р. Різниця майже 30 років, що дуже істотно. Досить докладне життя Феодосія написав преподобний Нестор Літописець у 1080-х роках. Окремі відомості містяться в Повісті минулих літ і деяких інших джерелах. Достовірно відомо, що преподобний народився у Василькові, що за 30 км на південь від Києва. Васильків був спочатку заміською резиденцією Великого князя Володимира, який у хрещенні отримав ім'я Василь. Отцем Феодосія був заможний воєначальник, якого невдовзі після народження святого перевели до Курська. У цьому місті пройшло дитинство та юність Феодосія.

Його сім'я була благочестивою та побожною. Як згодом напише він сам у Посланні до князя Ізяслава: «Я, Федос, худий чернець, раб пресвятої Трійці, Отця і Сина і Святого Духа, у чистій і правовірній вірі народжений і вихований добре в законі правовірним батьком і матір'ю християнкою, які вчили мене слідувати доброму закону та вдачам православних…».

Преподобний Феодосій Печерський, ікона з житієм, XVII століття

З 7 років Феодосій почав вчитися грамоті, що було не таким вже поширеним явищем не тільки серед простолюдинів, а й вихідців із більш привілейованих станів. Під впливом книг, а також розповідей про чернецтво та подвиги подвижників у юного Феодосія стало зароджуватися бажання залишити світ і догоджати Богу в чернечому чині. Коли йому було 13 років, батько помер, і ця подія стала поворотною як для самого юнака, так і для його матері. Смерть батька перетворила це бажання на тверду рішучість. Юнак став частіше відвідувати богослужіння, сугубо поститися, носити вериги тощо.

Побачивши на власні очі, що кожній людині судилося рано чи пізно померти, що всі мирські почесті, багатства та задоволення не мають жодної ціни в день смерті, Феодосій вирішив обрати шлях відкидання світу та цілковитого служіння Богу.

Дещо інша трансформація відбулася з його матір'ю. Втративши чоловіка, вона зосередила всі свої почуття та надії на сині, в ньому одному вбачаючи свою майбутню опору і бажаючи йому земного щастя та кар'єрних успіхів. Ці протилежні бажання неминуче мали призвести до конфлікту, тим більше характер матері преподобного Феодосія був дуже суворий і владний. Виявивши на тілі сина вериги і дізнавшись про інші його подвиги, вона стала всіляко чинити опір його наміру піти в монастир. Вона била його, закривала на кілька днів у хаті, морила голодом і таке інше.

Кілька разів Феодосій збігав з дому, то з паломниками святими місцями, то в сусіднє місто до знайомого священника. Але незмінно мати знаходила його і карала ще жорстокіше.

Декілька років прожив Феодосій у цьому стані, коли в його душі прагнення до чернецтва боролося з необхідністю виконувати заповідь Божу про шанування батьків. Одного дня, стоячи на богослужінні, він почув Євангельські слова: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не гідний Мене…» (Мф. 10:37) і зрозумів, що це є відповідь на його душевні муки. Важко визначити, чи мав місце цей факт насправді чи ні, проте не лише з житій святих, але й з власного досвіду ми знаємо, що часто саме так Бог і відповідає на ті питання, які дуже значимі для нас, і які ми витерпіли в довгих роздумах і молитвах.

Зокрема на це звертає увагу митрополит Антоній Сурозький. В одній зі своїх бесід він говорить, що часом людина читає в Євангелії про те, як конкретні люди ставили Христу конкретні запитання. Ці питання мали важливе значення для цих людей, але не для нас, тому наше серце не надто сильно відгукується на Христові відповіді. Але бувають питання, які дозріли саме в нашій душі, які мають велике значення для нашого життя. І ось тоді людина шукає відповіді, молиться Богу, розмірковує про те, як вчинити. І коли ми вже вимолили, вистраждали відповідь, вона приходить від Бога. Часто це відбувається так: людина приходить у храм і раптом чує євангельські слова, розуміє, що вони звернені саме до неї, і приймає їх усім серцем.

Ймовірно, так сталося і з Феодосієм, і приблизно в 1055 р. (за іншими джерелами в 1031 р.) він остаточно йде з дому для вступу в монастир. Він прямує разом із торговим обозом до Києва, обходить так звані вотчинні монастирі, але в жодному його не приймають. Як свідчить життя преподобного, причиною цього був жебрацький вигляд Феодосія, що дуже промовисто характеризує звичаї цих монастирів. Також причиною відмови міг бути і молодий вік юнака, якщо вірною є дата його народження в 1036 р. Хоча для того часу і 19-20 років це був цілком дорослий вік.

Отримавши скрізь відмову, Феодосій попрямував до печери преподобного Антонія, ймовірно, випадково дізнавшись про цього подвижника.

Там він теж спочатку отримав відмову, але, побачивши, наскільки високим був подвиг Антонія, твердо зважився вступити саме в цю обитель. Кілька днів Феодосій провів без їжі і води біля печери Антонія, поки, нарешті, не був прийнятий до ще тоді нечисленної братії.

Феодосій був пострижений у чернецтво у1056 р. (за іншими джерелами – 1032 р.). Чи постригав його сам Антоній або ж доручив це зробити преподобному Никону, достеменно невідомо. Відомо те, що невдовзі мати все ж таки розшукала свого сина в Печерському монастирі і прийшла з тим, щоб забрати його додому. Житіє розповідає, що спочатку він відмовлявся зустрітися з матір'ю, посилаючись на те, що вже відбувся його постриг і зречення світу. Проте преподобний Антоній все ж таки вмовив його поговорити з матір'ю, результатом чого стало не повернення Феодосія до батьківського дому, а навпаки, вступ матері до одного з київських монастирів.

Настоятельство у Лаврі

З самого початку свого чернечого житія Феодосій вів настільки високе аскетичне життя, що незабаром після виходу з монастиря преподобного Варлаама, його було обрано настоятелем обителі. Декілька наступних десятиліть тривав, мабуть, найблагодатніший, у духовному відношенні, час для Києво-Печерського монастиря. Преподобний Антоній трудився в печерному затворі, лише зрідка спілкуючись із братією та беручи участь у вирішенні найважливіших питань. А преподобний Феодосій безпосередньо керував монастирем, займався будівництвом та опікувався братією. Вони померли з різницею в один рік, Антоній у 1073 році, а Феодосій у 1074 році.

Під керівництвом преподобного Феодосія кількість ченців зросла з 20 до 100 чоловік. Незабаром виникла необхідність виходу братії з печер, оскільки вони там просто не поміщалися. За клопотанням преподобного Антонія київський князь Ізяслав надав усю гору в розпорядження ченців. Були збудовані дерев'яна церква, келії для братії та закладений Успенський собор. Києво-Печерський монастир став відомим, у нього почали стікатися як охочі прийняти чернечий постриг, так і багаті пожертвування грошима та землями.

Чи це послужило на благо монастиря? У матеріальному відношенні – безумовно, в духовному – питання спірне. Ось, наприклад, цитата з Повчання Феодосія братії в четвер третього тижня Великого посту: «Нині я, худий, прийнявши на думку заповідь благого Владики, кажу вам: личило б нам від трудів своїх годувати мандрівних і убогих, а не перебувати в ледарстві, ходінні з келії в келію. Адже чули, як Павло каже: "Ніде не їв я хліба задарма, але вночі працював, а вдень проповідував, і руки мої працювали і на мене, і на інших", і ще: "Хто не працює, нехай не їсть". Ми нічого з цього не зробили. Якби не зійшла до нас благодать Божа і не годувала б нас через боголюбних людей, що б ми робили, на труди свої дивлячись, якщо кажемо, що заради нашого співу чи за постом чи бдінням усе це нам приносять, а самі жодного разу не вклонимося ні за кого з тих, хто приносить. <…> Недобре нам, улюблені, те, що через боголюбних людей посилає нам Бог на користь душам і тілам, утримувати собі, а добре подавати іншим нужденним».

Великий піст був часом сугубих подвигів преподобного Феодосія. Взявши кілька хлібів для харчування, він віддалявся в печеру, вхід в яку засипався землею, залишаючи лише невелике віконце, через яке преподобний у найнагальніших випадках міг спілкуватися з братією.

З множенням братії виникла потреба в монастирському статуті. З цією метою Феодосій близько 1068 р. випросив у Константинополі список статуту Студійського монастиря і ввів його у вжиток у Печерській обителі.

Політичні моменти

На цей же час припадають і сильні політичні потрясіння, що відбилися і на житті монастиря. У 1068 р. після Київського повстання князь Ізяслав утік у Польщу, а повернувшись незабаром за допомогою поляків до Києва, став гніватися на преподобного Антонія, внаслідок чого той змушений був тікати до Чернігова. І тут можна знайти цікаву історична деталь. Князь Ізяслав був у дуже добрих стосунках із преподобним Феодосієм, запрошував його до себе для розмов і сам відвідував Печерський монастир.

Переказ свідчить, що Ізяслав був духовним чадом Феодосія. Але, незважаючи на це, князь Ізяслав погрожував преподобному Антонію, який змушений був тікати від княжого гніву. А втекти йому допоміг брат Ізяслава, Святослав, який через кілька років, у 1073 р., прогнав Ізяслава з Києва та захопив великокнязівський престол. Антонію це дозволило повернутися до Києва, але Феодосій як друг Ізяслава прийняв Святослава вороже. Він жорстко викривав його, говорячи, що той не мав права на Київський престол. Згідно з деякими джерелами, Феодосій у свій час навіть не поминав за богослужінням Святослава, продовжуючи поминати вигнаного Ізяслава.

Однак невдовзі після того, як Святослав став надавати різні благодіяння Церкві та монастирю, між ним і Феодосієм встановилися цілком доброзичливі стосунки. Феодосій став поминати його як великого князя і навіть бувати в гостях. З цього випливає, що різні політичні симпатії преподобних Антонія і Феодосія не заважали їхній духовній єдності.

Блаженна кончина

Преподобний Феодосій відійшов до Господа 3 (16 за новим стилем) травня 1074 р. У нинішньому 2024 р. це вже 950-річний ювілей від дня його смерті. Передсмертна хвороба преподобного була легкою і недовгою, помираючи, він заповідав поховати себе в тій печері, куди віддалявся Великим постом для сугубої молитви і споглядання.

Преставлення преподобного Феодосія. Мініатюра з Радзівілівського літопису, XV століття. Фото: gorky.media

Вже у 1090 р., через рік після освячення Успенської церкви, братія монастиря вирішила перенести туди мощі преподобного Феодосія, що було виконано у свято Успіння Пресвятої Богородиці. Мощі виявилися нетлінними, за свідченням преподобного Нестора Літописця, «власи тільки притяглися до голови».

Творіння преподобного Феодосія

Літературна спадщина преподобного Феодосія досить цікава. Це два Послання князю Ізяславу, вісім Повчань та одна молитва. Достовірність інших творів, що приписуються преподобному, є сумнівною. Про послання князю скажемо трохи пізніше, а щодо повчань, то два з них називаються: «Про душевну користь», одне «Слово до келара», а інші називаються так:

·       «Про терпіння і про любов»,

·       «Про терпіння і про любов, і про піст»,

·       «Про терпіння і милостиню»,

·       «Про терпіння і про смиренність»,

·       «Про ходіння до церкви і про молитву».

З цього можна дійти висновку, які чесноти преподобний вважав найважливішими і які прагнув прищепити своєї братії. Як приклад, наведемо його пояснення Євангельської притчі про десятьох дів: «Чули ж ви притчу про десятьох дів, про п'ятьох мудрих і про п'ятьох нерозумних. Святе Євангеліє сповіщає: мудрі й дівоцтво зберегли, і світильники свої прикрасили милостинею та вірою, і ввійшли до чертога радості, і ніхто не зупинив їх. А чому ж інші були названі нерозумними? Бо цнотливу печатку зберегли нерозореною і пізнанням, і бдінням, і молитвами витончили тіло своє, а масла милостині не принесли у світильниках душ своїх, і тому вигнані були з палацу; і тоді кинулися шукати тих, хто продає милостиню, жебраків, але не знайшли їх, бо вже зачинилися двері Божого людинолюбства».

З Послань князю Ізяславу одне стосується питання про те, чи можна в неділю різати живність і їсти їхнє м'ясо (ймовірно, сьогодні це було б питання про шашлики). Коротко відповідь Феодосія позитивна: можна. Також преподобний дає поради щодо посту в середу та п'ятницю, і вони, не вдаючись у подробиці, значно м'якші за наші нинішні правила. Вибираючи міру посту, Феодосій радить узгоджувати це із духівником.

Набагато важливішим є Послання про латинську віру. У ньому Феодосій відгукується про католицтво вкрай негативно, але водночас закликає творити милостиню будь-якій людині, незважаючи на її віросповідання.

«Я, Федос, худий чернець, раб пресвятої Трійці, Отця і Сина і Святого Духа, у чистій і правовірній вірі народжений і вихований добрим у законі правовірним батьком і матір'ю християнкою, які вчили мене дотримуватися доброго закону та вдач православних, вірі ж латинській не долучатися, не дотримуватись їхніх звичаїв, і від причастя їх відвертатися, і жодного вчення їх не слухати, і всіх їхніх звичаїв та вдач ухилятись і не дотримуватися; дочок своїх не давати за них заміж, ні в них дочок брати; ні брататися з ними, ні кланятися їм, ні цілувати його; і з одного посуду не їсти, і не пити з ним, і не брати в них їжі».

Цікавим є те, що преподобний Феодосій говорить не від себе, а посилається на батьків. Виходить, що таке різко негативне ставлення до католицтва існувало на Русі ще наприкінці X – на початку XI століть, ще до офіційного розриву. Якщо ми подивимося на історію Католицької церкви, то зауважимо, що в цей час вона долала негативні наслідки одного з наймерзенніших періодів своєї історії, так званий період порнократії (прийнятий у науці термін), який тривав приблизно з 904 по 963 рр.

Цей період характеризувався крайньою розпустою, що панувала у Ватикані і поширювалася як кола на воді по всій Західній церкві.

Це знайшло відображення в Посланні преподобного Феодосія: «Попи ж їхнім законним шлюбом не одружуються, але зі служницями дітей приживають і служать при цьому без перешкод. І єпископи їхніх наложниць тримають і ходять на війну».

Крім цього, на той час Католицька церква страждала від широко поширеної симонії та боротьби зі світською владою за те, хто кого призначатиме, папа та єпископи світських правителів чи навпаки. Ці проблеми стали причиною так званої Григоріанської реформи папи Григорія VII у 1075 році.

Проте не тільки моральна розбещеність латинян стала причиною негативного ставлення до них преподобного Феодосія, а й ухилення в єресі. «Ще ж називають Духа Святого, що йде від Отця і від Сина. Ми ж не говоримо: і від Сина. І багато іншого, що погано в них, неправо і розбещено; смерті повні і віра їхня, і справи; чого і жиди не творять, то вони роблять, багато разів і в Савеліанську єресь ухиляються», – пише преподобний князю.

У дуже жорстких словах умовляє преподобний Феодосій триматися православної віри, але при цьому за своєю смиренністю вкладає ці слова в уста свого батька, який, нагадаємо, був воєначальником: «Сказав мені батько: Зберігайся, дитино, від кривовірних і від усіх їхніх витівок, як наповнилася і наша земля людьми злої тієї віри. Так, рятуючи, спасе свою душу, хто у праведній вірі живе. Немає іншої такої віри, кращої за нашу єдину чисту і чесну святу православну віру. Цією вірою живучи – гріхів позбутися і вічної муки уникнути, вічного життя причастником стати і без кінця зі святими радіти. А сущому в іншій вірі, чи в латинській, чи в армійській чи сарацинській – тому не побачити вічного життя, і зі святими частини не отримати».

Цікавим моментом є те, що Феодосій закликає тих людей, хто розуміється на католицьких помилках, піднімати свій голос на захист Православ'я і не давати латинянам звабити необізнаних. І знову цей заклик починається словами «сказав мені батько»: «І ти, чадо, якщо побачиш якихось іновірців, що борються з православними про віру і прагнуть спокуси відвести від правої віри необізнаних вірних, то ти, багатообізнаний, не сховай у собі свого знання, а допоможи правовірним проти кривовірних. Якщо допоможеш їм, то як овець позбавиш їх від левових уст. Якщо ж промовчиш, це рівносильно тому, ніби, відібравши у Христа, віддав ти їх сатані, бо той навчив кривовірних кривій їхній вірі».

Цікавий факт: незважаючи на таке недвозначне і вкрай негативне ставлення преподобного Феодосія до католиків, вони визнають його святим.

Українські католики, як православного, так і латинського обряду, шанують його пам'ять. Для залучення симпатій православних усі засоби хороші. Дуже по-єзуїтськи.

Є припущення, що Феодосій написав князю Ізяславу Послання про віру латинською не просто так, і що було про що турбуватися. Справа в тому, що під час своїх вигнань із Києва Ізяслав звертався за військовою допомогою до західних правителів. Часто засобом розплати за таку підтримку була православна віра. Можливо, Феодосій побоювався такого розвитку подій. Втім, ця версія – лише припущення, хоча вже після смерті преподобного, коли вигнаний із Києва Ізяслав блукав Європою, просячи допомоги, він посилав у 1075 р. свого сина, волинського князя Ярополка, в Рим до папи Григорія VII.

Висновок

Якщо спробувати описати духовний образ преподобного Феодосія двома словами, то ними будуть: віра і смирення. І твердість у православній вірі та смиренне перенесення скорбот він проніс із самого раннього дитинства і до кінця свого життя. Він показав нам приклад, як можна поєднувати висоти чернечого житія із земними турботами про братію та благоустрій обителі. Він залишив нам настанови, яким ми маємо слідувати, якщо хочемо розділити з ним блаженну долю у вічності.

Історія нашої країни свідчить, що часом ми забували ці настанови. І щодо його закликів до милосердя до ближніх, і вмовлянь до терпіння і смиренності, і застережень не ухилятися у латинську віру. Чого вартий лише період після підписання в 1596 р. Брестської унії з Ватиканом, коли греко-католики захопили практично всі єпископські кафедри й більшість православних храмів. Нічого хорошого тоді не принесло.

Сьогодні також наша країна стоїть на роздоріжжі. Сьогодні також множаться безлади, ворожнеча, озлобленість людей один на одного. Сьогодні також нам хочуть нав'язати єдність із католиками. Чи будемо ми сьогодні слухати завіти преподобного отця нашого Феодосія, чи знову наступатимемо на історичні граблі? Питання відкрите.

Преподобне отче наш Феодосіє, моли Бога за нас!

Читайте також