Фанар на всіх парах мчить до нової унії і до своєї катастрофи
Ієрархи Фанара називають папу своїм предстоятелем. Фото: СПЖ
У кінці травня 2021 р. недавно призначений на кафедру митрополит Італії і екзарх Південної Європи Константинопольського патріархату Полікарп (Ставропулос) отримав аудієнцію у папи Франциска. Після неї він дав інтерв’ю агентству Vatican News, в якому без зайвої дипломатії заявив, що унії з Римом бути, причому в самий найближчий час.
Статус зустрічі
Немає нічого поганого в тому, що новопризначений ієрарх в єпархії, яка знаходиться на території країни, де домінує інша релігія або конфесія, зустрічається з лідером цієї конфесії. Це звичайна дипломатична практика, до якої досить часто, якщо не сказати – завжди, вдаються релігійні діячі.
Як правило, метою таких візитів є міжконфесійний мир і співробітництво (звичайно там, де це дозволяють релігійні канони). Однак візит митрополита Полікарпа до папи Франциска мав зовсім інший статус. Про це повідав сам митрополит Полікарп: «Це була дуже сердечна зустріч сина з любимим батьком, зустріч єпископа з його предстоятелем і патріархом. У Святого Отця велике серце, щире серце, я подякував йому за підбадьорююче послання, яке він послав мені для моєї інтронізації, я попросив його папського благословення на моє служіння, знову в Італії і на цей раз в якості єпископа...».
Це була зустріч сина з любимим батьком, зустріч єпископа з його предстоятелем і патріархом. Я попросив його папського благословення на моє служіння.
Митрополит Полікарп про зустріч з папою Франциском
Тобто дана зустріч мала статус зустрічі «єпископа з його предстоятелем». Тут особливу увагу слід звернути на слово «його». Митрополит Полікарп вважає папу Франциска СВОЇМ предстоятелем. Виникає питання – в якій конфесії служить митрополит Полікарп, в православній або католицькій? З його слів випливає, що в католицькій. Цей вислів підтверджується ще одним моментом: митрополит Полікарп вважає за необхідне для свого служіння як єпископа отримання «папського благословення».
Якщо ми згадаємо історичні унії, які укладали як ієрархи Константинопольського патріархату в 1274 р. (Ліонська унія) і в 1439 р. (Флорентійська унія), так і ієрархи Київської митрополії в 1596 р. (Брестська унія), то у всіх них ключовим питанням було визнання влади папи. Ухвалення католицького віровчення, моральних норм і інших «латинізмів» було зашито ось в це єдине – визнання папи верховним предстоятелем і главою. Як бачимо, митрополит Полікарп зізнався саме в цьому, і, найцікавіше, що зізнався сам, ніхто його за язик не тягнув. Повторимо, він буквально сказав, що визнає папу Франциска СВОЇМ предстоятелем. Отже митрополит Полікарп зізнався в тому, що він – справжнісінький уніат.
Якщо митрополит Полікарп називає папу СВОЇМ предстоятелем, то виникає питання – в якій конфесії він служить, у православній або католицькій?
Чим страшна унія
Зовні унія нічим не страшна. Не треба далеко ходити, можна подивитися на наших українських уніатів. Служба в храмах звершується, народ до них ходить, особливо на Західній Україні. Ієрархи і духовенство говорять красиві слова, люди моляться і роблять певні добрі справи (про злі говорити не будемо). Однак вся ця райдужна картинка розбивається об слова святителя Кипріяна Карфагенського: «Кому Церква не мати, тому Бог не отець». Церква на землі існує і існувала завжди за словом Господа: «Я збудую Церкву Мою, і сили адові не переможуть її...» (Мф. 16:18). Існує в тому вигляді, в якому вона була створена Духом Святим у день П’ятидесятниці і влаштована апостольською проповіддю. Церква ця видима, відчутна, єдина. У Неї можна вступити шляхом Святого Хрещення, а можна з Неї вивергнутися шляхом здійснення смертного гріха, в тому числі і гріха єресі.
І Православ’я, і католицизм претендують на те, щоб називатися цією «Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою (Символ віри), але тільки одна з них є такою. Однією з ознак істинної Церкви, крім усього іншого, є «початковість» її віри, тобто догматика, сформована в потрібний проміжок часу християнства. І вже з цієї однієї ознаки католицтво не може про себе сказати, що воно вірить так, як вірили завжди. Догмат про сходження Святого Духа від Сина (Філіокве) був остаточно привнесений латинянами до Нікео-Царгородського символу віри тільки в XI столітті, що разом із твердженням про верховенство папи у всій Церкві послужило причиною відокремлення латинян від Церкви в 1054 р. Крім цих двох помилок, латинство за тисячолітню історію існування поза Церквою привело на світ ще цілий ряд помилок. Детально з ними можна ознайомитися в статті «Що не так з католиками», а якщо говорити коротко, вони такі:
- сходження Святого Духа від Отця і Сина, що означає применшення Божественності Святого Духа;
- твердження, що папа – видимий глава Церкви, що означає усунення верховенства в Церкві Ісуса Христа;
- перекручення розуміння суті порятунку: замість зцілення Христом пошкодженої людської природи людина просто позбавляється від покарання;
- догмат про непорочне зачаття Богородиці, який означає, що Пресвята Діва не потребувала Спасителя;
- догмат про чистилище, що перекручує початкове вчення про посмертну долю померлих;
- практикується спосіб чуттєвої молитви, який православними подвижниками суворо забороняється і іменується спокусою;
- практикується образ подвижництва, який православними отцями також визнається спокусою;
- твердження про догматичний розвиток, що дозволяє вводити нові догмати і перетлумачувати на свій розсуд старі.
І все це можна цілком благополучно заховати за православними облаченнями, православними обрядами і взагалі зовнішньою стороною. Тому, продовжуючи відповідь на питання: чим страшна унія, можна сказати, що зовні нічим, але при цьому суть унії – зрада Православ’я не тільки за віровченням, а й за багатьма іншими аспектами. Приймаючи унію, будь-яка людина, будь то ієрарх або простий мирянин, стає чужим Церкві Христовій, із усіма наслідками, що випливають звідси, для порятунку душі. У сучасному лексиконі досить модним є слівце «ідентичність». Так ось, прийняття унії з католицтвом – це повне знищення православної ідентичності.
Ухвалення унії з католицтвом – це повне знищення православної ідентичності.
Третьої унії – бути
Незважаючи на повний і беззастережний провал як Ліонської унії, так і Ферраро-Флорентійської, Константинопольський патріархат на всіх порах мчить до третьої унії, яка, найімовірніше, може відбутися в 2025 р. Детальніше про це – в статті «Привид третьої унії з католиками – вже не привид». Про це також цілком відверто повідав митрополит Полікарп: «Що дивно, так це те, що близькість, жести, ініціативи папи Франциска і патріарха Варфоломія істинні і далекі від будь-яких мирських або видовищних аспектів. Це двоє людей із однаковими думками і почуттями. Вони усвідомлюють, що повинні діяти спільно на благо нашого проблемного людства, яке останнім часом ще більше стурбоване кризою в галузі охорони здоров’я та економічною кризою, викликаними пандемією коронавірусу. Шлях католиків і православних до повної єдності під проводом Святого Духа наближається до фінішу. Я думаю, що на рівні віруючих ця мета вже досягнута, і це важливіше, ніж на інституціональному рівні».
Шлях католиків і православних до повної єдності під проводом Святого Духа наближається до фінішу.
Митрополит Полікарп
Тут слід звернути увагу на проблеми, які, за словами митрополита Полікарпа, стоять перед Православ’ям і католицтвом. Це – «криза в галузі охорони здоров’я та економічна криза». Ні слова про гріх, що роз’їдає рід людський, ні слова про смерть, яка панує над людьми, ні слова про залучення людини до Христа за допомогою таїнств! Важливі тільки охорона здоров’я та економіка. Це вельми красномовно свідчить про релігійну самосвідомість архієрея Константинопольського патріархату. Причому він давав інтерв’ю не якомусь світському виданню, читачі якого навряд чи цікавляться питаннями порятунку душі. Інтерв’ю було дано головному інформаційному агентству Ватикану, релігійному виданню Vatican News.
Слова про те, що «шлях католиків і православних до повної єдності <...> наближається до фінішу» ще раз підтверджують припущення про те, що як у Ватикані, так і на Фанарі існує цілком чітке бачення термінів досягнення єдності і відповідного плану дій. І терміни ці обчислюються не десятиліттями, а небагатьма роками. І патріарх Варфоломій, і папа Франциск мають намір увійти в історію об’єднувачами Православ’я і католицтва. Втім, термін «об’єднання» тут не дуже підходить, а точніше не підходить зовсім. Ніякого «об’єднання» не передбачається. Буде ПРИЄДНАННЯ зрадників Православ’я до латинян, як і було у всіх історичних уніях, з визнанням влади папи і прийняттям прямо або опосередковано всіх помилок католицтва, перерахованих вище. Про це також прямо і відверто каже митрополит Полікарп. Його слова про те, що його зустріч з папою Франциском була «зустріччю сина з улюбленим батьком, зустріччю єпископа з його предстоятелем і патріархом», який дав своє «папське благословення на служіння» митрополита Полікарпа як єпископа, свідчить саме про це.
Ніякого «об’єднання» не передбачається. Буде ПРИЄДНАННЯ зрадників Православ’я до латинян з визнанням влади папи, як і було у всіх історичних уніях.
Катастрофа Константинопольського патріархату
Історія вчить нас тому, що вона нас нічому не вчить. Ця іронічна фраза цілком може бути застосована до нинішніх ієрархів Константинопольського патріархату. Результатом вже згаданих Ліонської і Флорентійської уній було те, що духовенство і церковний народ їх не прийняли, а ієрархи, які підписали ці унії, понесли на собі клеймо зради і ганьби. Їх не приймали в свої єпархії, з ними відмовлялися служити, і багато хто з них врешті решт розкаялися в скоєному. Зараз фанаріоти хочуть ще раз спробувати наступити на ті ж граблі. Однак не факт, що ці граблі також, як і раніше вдарять їх по лобі. Деякі обставини наводять на думку, що майбутня унія може все ж таки стати успішнішою за попередні. Ці обставини полягають в очевидному факті – незважаючи на те, що і патріарх Варфоломій, і багато інших ієрархів Константинопольського патріархату протягом останніх кількох років постійно транслюють у суспільство послання про об’єднання з Ватиканом, ми майже не чуємо жодних заперечень проти цього з надр самого Константинопольського патріархату . Також, як і не чули скільки-небудь значущих протестів проти втручання Фанара в церковні справи в Україні. Ймовірно, це пояснюється тим, що патріарх Варфоломій з самого початку свого патріаршества проводить політику заміщення архієрейських кафедр лояльними собі людьми.
Незважаючи на те, що і патріарх Варфоломій, і багато інших ієрархів Константинопольського патріархату протягом останніх кількох років постійно транслюють у суспільство послання про об’єднання з Ватиканом, ми майже не чуємо жодних заперечень проти цього з надр самої цієї Церкви.
Однак такі протести досить голосно звучать з інших Помісних Церков, причому Церков, які прийнято відносити до так званої грецької групі. Самим останнім таким яскравим протестом є відкритий лист, який у відповідь на інтерв’ю митрополита Полікарпа агентству Vatican News написав Митрополит Пірейський Елладської Православної Церкви Серафим (Мендзелопулос). У цьому листі він досить різко висловився про слова митрополита Полікарпа: «Також нас не дивує, що Полікарп відчуває себе по відношенню до папи "сином свого улюбленого батька". Вважати своїм батьком єретика і узурпатора патріаршого престолу Риму або кого-небудь ще – проблема Полікарпа. Однак нас дивує, що Полікарп зветься єпископом Православної Церкви і називає нерозкаяного єресіарха своїм патріархом».
Дивуючись настільки відвертим висловлюванням митрополита Полікарпа, митрополит Серафим задається питанням – звідки митрополиту Полікарпу відомо, що «шлях православних і католиків до повної єдності наближається до фінішу»: «Чи знає він що-небудь, що приховано від віруючих людей? Чи не "видав" він "секрет", реалізації якого ми здивуємося через "союз церков"? Наскільки обґрунтовані чутки про прийдешні "союзи"»?
І ще одна обставина нічому не навчила фанаріотів. Ймовірно, в своїх планах по «третю унію» вони сподіваються, що допомогу в здійсненні цих планів їм надасть американський Держдеп, адже попередні унії також просувалися світською владою. Однак те, що Держдепартамент США в результаті майже трирічних зусиль так і не зміг схилити більшість Помісних Церков до визнання ПЦУ, наводить на думку про те, що він не такий вже й всесильний, і розраховувати, що з його допомогою можна підпорядкувати собі Помісні Церкви в справі унії з Римом, дуже наївно. Насправді ж навіть у «грецьких» Церквах бажаючих вступити в унію набагато менше, ніж бажаючих утвердити верховенство Константинопольського патріархату в Православному світі. Адже одна справа стверджувати велич еллінізму в рамках Православ’я, а зовсім інша – зраджувати Православ’я і підкорятися Ватикану. Хоча і перше суперечить Євангелію, але друге – зовсім ні в які ворота не лізе.
Тому можна припустити, що архієреїв, які бажають слідом за патріархом Варфоломієм приєднатися до авантюри з «третьою унією» знайдеться не так вже й багато. Можливо, за ним піде більшість архієреїв його власного Константинопольського патріархату, але в інших Помісних Церквах виникне дуже потужна протидія, підкріплена богословськими аргументами, історичними аналогіями і духовним авторитетом таких ієрархів, як митрополит Пірейський Серафим, митрополит Лімасольский Афанасій і багатьох інших. Особливо це стосується Святої Гори Афон, авторитет якої, правда, похитнувся в зв’язку з визнанням деякими монастирями ПЦУ, але все ще досить високий. Можна припустити, що більшість афонських монастирів виступить проти унії.
У підсумку прихильників унії чекає такий же безславний кінець, як і їх попередників, клеймо зради і ганьби, що, звичайно ж, змивається щирим каяттям. Саме до каяття закликав митрополита Полікарпа митрополит Пірейський Серафим в своєму листі:
«Визнання своєї помилки, наше покаяння – це не акт боягузтва, а основна християнська чеснота і героїзм!»
Читайте також
Дональд Трамп і Камала Харріс: принципові відмінності для християнина
Президентом США обраний Трамп. Його перемога тотальна та беззаперечна. Він і Харріс представляють не просто різні політичні сили, а різні парадигми. У чому вони полягають?
«Свинопас» і «Ферзь»: кого ПЦУ ставить за приклад?
Два роки тому Епіфаній навів приклад «єпископа» УПЦ КП, який повернувся до ПЦУ у сані «архімандрита». Тепер цей «архімандрит» потрапив у скандал. Що це означає?
Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?
Колишнього глави Держдепу США Майкла Помпео не буде в адміністрації нового президента США Дональда Трампа. Що це означає для ПЦу?
Рейдерський майстер-клас від ПЦУ в Черкасах: Як чуже стає «своїм»
Представник ПЦУ Іоанн Яременко записав відео з кабінету митрополита Феодосія Черкаського, в якому показав, як користується його особистими речами. Що це означає?
Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита
24 жовтня 2024 року Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Іларіона з кафедри Донецької єпархії та відправити його на спокій. Що означає це рішення для УПЦ?
Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?
Днями співробітники СПЖ Андрій Овчаренко, Валерій Ступницький та Володимир Бобечко, а також священник Сергій Чертилін отримали звинувачувальні акти у справі про держзраду.