Мишача метушня «вселенського» масштабу

Архієпископ Даниїл Зелінський.

21 червня, в День Святого Духа, патріарх Варфоломій у звичному пафосному стилі заявив, що Фанар «направляється Святим Духом», «завжди говорить правду» і «ніколи не перестане випромінювати світло і проголошувати Істину у всіх напрямках».

А 20 червня, в День П’ятидесятниці, патріарх Варфоломій приймав на Фанарі Петра Порошенка. На зустрічі був присутній також архієпископ Даниїл (Зелінський), відомий нам як екзарх, який приїжджав у 2018 р. до України готувати ґрунт для створення ПЦУ.

І Зелінський сказав дуже цікаві слова: «Порошенко був тією рушійною силою, коли український народ століттями намагався відновити історичну справедливість, щоб мати свою митрополію, відновити свою митрополію і автокефалію Української православної церкви».

Тут, очевидно, мова про передачу Константинополем у 1686 році Київської митрополії Руській Церкві. Передачі, від якої в Константинопольській Церкві через 332 роки вирішили відмовитися. Але справа навіть не в цій відмові.

Зелінський висловив дві взаємовиключних тези, кожна з яких не має з правдою нічого спільного.

1. Що українці віками мріяли про відновлення своєї митрополії.

Оскільки жодної іншої митрополії, крім Київської, у нас не було, у Зелінського виходить, що українці століттями мріяли відновити над собою владу Константинополя. Чи було колись в історії щось подібне? Може, православні натовпами ходили до Москви і Стамбулу, вимагаючи повернути над собою верховенство Константинопольської Церкви? Ні, подібних фактів ми не знаємо. Виходить, ієрарх Фанара сказав неправду?

2. Що українці віками мріяли про відновлення автокефалії.

Тут ще простіше. У нас ніколи не було автокефалії, а тому і відновлювати нічого. Невже і тут ієрарх Фанара сказав неправду?

І справа навіть не в цьому.

Питання статусу Церкви наших предків взагалі ніколи особливо не хвилювало. На українській землі завжди було багато подвижників і святих. Чи говорив хтось з них, що юрисдикційний статус Церкви (автокефалія, автономія, екзархат і т.д.) має хоч якесь значення для порятунку душі людини? Ось на рівні простого православного, який ходить в храм і причащається кожну Літургію. Припустимо, вчора ти ходив до митрополії і відчував, що молитва не йде, а сьогодні твоя Церква стала автокефальною, і ти «бац» – відразу відчув себе духоносним старцем. Чи можемо ми в таке повірити? Ні звичайно. Марення і дурість. Але саме ці марення і дурість нам зараз транслюють «вселенські» архієреї зі Стамбула. Причому транслюють, не соромлячись маніпуляцій і навіть відвертої неправди.

І все це відбувається у дні, коли ми згадуємо зішестя благодаті Святого Духа на апостолів. Тієї самої благодаті, яка через єпископські свячення дійшла і до сучасних архієреїв, в тому числі і до Константинопольських.

І вже якщо носії благодаті Святого Духа так себе ведуть, то нам, простим віруючим, необхідно бути до свого духовного стану уважнішими втричі.

Читайте також