Думаю о том, как тяжело быть священником
Вот один священник пошел под запрет из-за своей личной жизни и стал всюду писать, что никогда не верил в Евхаристию. Тридцать лет служил и не верил.
Еще один игумен возрождал большое богатое подворье одного большого богатого монастыря в одном большом богатом городе. А когда все возродил, и финансовые потоки кончились, сел на мотоцикл, посадил симпатичную молодую женщину себе за спину и укатил во Францию на постоянное жительство. Перед отъездом признался, что многие годы с трудом скрывал, что не верил ни в Бога, ни Церковь, ни в Ее таинства.
Еще один священник, тоже по причинам перемен в личной жизни переставший служить, пишет, будто все 25 своего священства считал сам институт священства совершенно лишним и никогда не верил, что священство хоть кому-то нужно. Сиди себе дома, призывай Святого Духа на хлеб и вино, и будет тебе христианское счастье.
Это все ужасно мило - все эти каминг-ауты. Но только какова их цена? Со стороны смотрится так себе.
Мне это напоминает нескольких знакомых мне женщин разного возраста. Которые изменяли своим мужьям или бросали их ради других, и всякий раз эти мужья бывали ими обличаемы, как люди совершенно их недостойные, низкие, неразвитые, слабые, и никогда-то они их не любили, и всегда-то знали им цену и жили-то с ними только из жалости к ним.
Думаю о священстве, как о браке человека с Церковью. Нелегком браке, знаете ли. Который может быть и прекрасным и ужасным одновременно, как и всякий брак.
Чтобы мы, миряне, ни говорили, как бы мы ни рядили и священников ни судили, никто из нас в их шкуре не был. Думаю о том, как тяжело быть священником. Наверняка, и прекрасно. И все же, представляю, как подчас невыносимо тяжело.
Батюшки, дорогие, держитесь. Люблю вас.
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.