Притча: добрі та злі люди

Оточуючі можуть бути добрими чи поганими – це залежить від тебе самого. Фото: з відкритих джерел

Учитель з учнем відпочивали під розлогою кроною дерева на березі річки. День видався на славу: на небі – ні хмаринки, невидимі птахи виспівували на всі голоси; біля протилежного берега зрідка хлюпала дрібна рибка; на горизонті, у синій імлі, вимальовувалися обриси великого міста.

Лихий вершник, осадивши скакуна в тіні дерева, звернувся до старого:

– Старий, що за люди живуть в цьому місті? – він вказав нагайкою в сторону міста.

Старий, повернувшись, глянув знизу вгору на вершника і відповів питанням на питання:

– А які люди живуть в тому місті, з якого ти прямуєш?

– В останньому місті, як і всюди, де я зупинявся, живуть злі, непорядні люди...

– Даремно ти покинув ті місця, – похитав головою старий, – в цьому місті живуть такі самі...

Зі злістю хльоснувши по крупу коня нагайкою, вершник зірвався з місця і помчав у напрямку міста, залишаючи позаду себе клуби пилу.

Незабаром після від’їзду вершника до них підійшов подорожній похилого віку з торбинкою через плече. Привітавшись, він спустився до води, зачерпнув пригорщу і, напившись, сів поруч з відпочиваючими на березі.

– Підкажіть, люди добрі, чим примітне це місто, – він кивнув у бік будівель, що виднілися, – які в ньому люди проживають?

– А чим примітне місто, яке ти відвідував недавно? – в свою чергу запитав старий. – Що за люди населяють його?

– Я прожив у тому місті все життя. Це найпрекрасніше місце на землі, яке я ні за що не покинув би, якби не залишився один. Нестерпно існувати там, де кожна мить нагадує тобі про спочилих близьких... А люди, що оточували мене в тому місті, – найдобріші, чуйні. Навряд чи я коли-небудь зустріну таких.

– Тобі нема про що турбуватися, – старий поклав руку на плече мандрівника. – Саме такі люди проживають у цьому місті.

Коли, подякувавши за бесіду, подорожній продовжив свій шлях, учень запитав:

– Учитель, чому на одне і те ж питання ти дав дві різні відповіді?

– Річ у тім, сину мій. Так влаштоване життя: кожен знаходить собі в супутники таких людей, як сам.

Читайте також

Чужі у своїх палацах: Чому Еліот назвав Різдво «гіркою агонією»

Свята минули, залишилося похмілля буднів. Розбираємо пронизливий вірш Т. С. Еліота про те, як важко повертатися до нормального життя, коли ти побачив Бога.

Бог у «крисані»: Чому для Антонича Вифлеєм переїхав у Карпати

Лемківські волхви, золотий горіх-Місяць у долонях Марії та Господь, що їде на санях. Як Богдан-Ігор Антонич перетворив Різдво з біблійної історії на особисте переживання кожного українця.

Розповіді про давню Церкву: становище мирян

У давнину громада могла вигнати єпископа. Чому ми втратили це право і стали безправними «статистами»? Історія великого перелому III століття.

Бунт у печерах: Як київські святі перемогли князів без зброї

Князь погрожував закопати їх живцем за те, що вони постригли його бояр. Хроніка першого конфлікту Лаври та держави: чому монахи не злякалися вигнання.

Світанкова утреня: навіщо в храмі співаються пісні Мойсея і Соломона?

Сонце сходить, і псалми змінюються древніми гімнами перемоги. Чому християни співають пісні Старого Завіту і як ранкове богослужіння перетворилося на поетичну енциклопедію?

Криваве срібло: як крадіжка у Віфлеємі спровокувала Кримську війну

Ми звикли, що війни починаються через нафту або території. Але в XIX столітті світ ледве не згорів через одну срібну зірку і зв'язку ключів від церковних дверей.