Притча: добрі та злі люди
Оточуючі можуть бути добрими чи поганими – це залежить від тебе самого. Фото: з відкритих джерел
Учитель з учнем відпочивали під розлогою кроною дерева на березі річки. День видався на славу: на небі – ні хмаринки, невидимі птахи виспівували на всі голоси; біля протилежного берега зрідка хлюпала дрібна рибка; на горизонті, у синій імлі, вимальовувалися обриси великого міста.
Лихий вершник, осадивши скакуна в тіні дерева, звернувся до старого:
– Старий, що за люди живуть в цьому місті? – він вказав нагайкою в сторону міста.
Старий, повернувшись, глянув знизу вгору на вершника і відповів питанням на питання:
– А які люди живуть в тому місті, з якого ти прямуєш?
– В останньому місті, як і всюди, де я зупинявся, живуть злі, непорядні люди...
– Даремно ти покинув ті місця, – похитав головою старий, – в цьому місті живуть такі самі...
Зі злістю хльоснувши по крупу коня нагайкою, вершник зірвався з місця і помчав у напрямку міста, залишаючи позаду себе клуби пилу.
Незабаром після від’їзду вершника до них підійшов подорожній похилого віку з торбинкою через плече. Привітавшись, він спустився до води, зачерпнув пригорщу і, напившись, сів поруч з відпочиваючими на березі.
– Підкажіть, люди добрі, чим примітне це місто, – він кивнув у бік будівель, що виднілися, – які в ньому люди проживають?
– А чим примітне місто, яке ти відвідував недавно? – в свою чергу запитав старий. – Що за люди населяють його?
– Я прожив у тому місті все життя. Це найпрекрасніше місце на землі, яке я ні за що не покинув би, якби не залишився один. Нестерпно існувати там, де кожна мить нагадує тобі про спочилих близьких... А люди, що оточували мене в тому місті, – найдобріші, чуйні. Навряд чи я коли-небудь зустріну таких.
– Тобі нема про що турбуватися, – старий поклав руку на плече мандрівника. – Саме такі люди проживають у цьому місті.
Коли, подякувавши за бесіду, подорожній продовжив свій шлях, учень запитав:
– Учитель, чому на одне і те ж питання ти дав дві різні відповіді?
– Річ у тім, сину мій. Так влаштоване життя: кожен знаходить собі в супутники таких людей, як сам.
Читайте також
Чому Торжество Православ'я – це свято художників
У Британському музеї зберігається невелика ікона – тридцять сім сантиметрів заввишки. Саме з неї варто почати розмову про те, що сталося в березні 843 року.
Похований заживо: як ігумен Афанасій переграв королів та єзуїтів
Його вбивали тричі – відлучали від сану, закували в колодки, розстрілювали. Відновлюємо хроніку подвигу святого за документами.
Розповіді про давню Церкву: стан духовенства в перші століття
Джерела цього часу змальовують досить неоднозначну картину стану кліру. Щоб її собі уявити, розберемо три аспекти: освіта, моральність і забезпечення.
Математика вузла: чому вервиця залишається безшумною зброєю
Предмет, який обиватель сприймає як прикрасу, монах отримує під час пострига як духовний меч. Що ховається в дев'яти переплетеннях одного вузла?
Срібні підсвічники: як милосердя стає ціною спасіння душі
Ми часто сприймаємо прощення як легкий жест. Але сцена з роману Віктора Гюго відкриває іншу правду: за свободу іншого завжди доводиться платити своїм сріблом.
Братства: мережева структура проти імперії
У 1596 році православ'я в Україні оголосили «мертвим». Але поки еліти йшли до костелів, прості міщани створили структуру, яка переграла імперію та єзуїтів.