Притча: добрі та злі люди

Оточуючі можуть бути добрими чи поганими – це залежить від тебе самого. Фото: з відкритих джерел

Учитель з учнем відпочивали під розлогою кроною дерева на березі річки. День видався на славу: на небі – ні хмаринки, невидимі птахи виспівували на всі голоси; біля протилежного берега зрідка хлюпала дрібна рибка; на горизонті, у синій імлі, вимальовувалися обриси великого міста.

Лихий вершник, осадивши скакуна в тіні дерева, звернувся до старого:

– Старий, що за люди живуть в цьому місті? – він вказав нагайкою в сторону міста.

Старий, повернувшись, глянув знизу вгору на вершника і відповів питанням на питання:

– А які люди живуть в тому місті, з якого ти прямуєш?

– В останньому місті, як і всюди, де я зупинявся, живуть злі, непорядні люди...

– Даремно ти покинув ті місця, – похитав головою старий, – в цьому місті живуть такі самі...

Зі злістю хльоснувши по крупу коня нагайкою, вершник зірвався з місця і помчав у напрямку міста, залишаючи позаду себе клуби пилу.

Незабаром після від’їзду вершника до них підійшов подорожній похилого віку з торбинкою через плече. Привітавшись, він спустився до води, зачерпнув пригорщу і, напившись, сів поруч з відпочиваючими на березі.

– Підкажіть, люди добрі, чим примітне це місто, – він кивнув у бік будівель, що виднілися, – які в ньому люди проживають?

– А чим примітне місто, яке ти відвідував недавно? – в свою чергу запитав старий. – Що за люди населяють його?

– Я прожив у тому місті все життя. Це найпрекрасніше місце на землі, яке я ні за що не покинув би, якби не залишився один. Нестерпно існувати там, де кожна мить нагадує тобі про спочилих близьких... А люди, що оточували мене в тому місті, – найдобріші, чуйні. Навряд чи я коли-небудь зустріну таких.

– Тобі нема про що турбуватися, – старий поклав руку на плече мандрівника. – Саме такі люди проживають у цьому місті.

Коли, подякувавши за бесіду, подорожній продовжив свій шлях, учень запитав:

– Учитель, чому на одне і те ж питання ти дав дві різні відповіді?

– Річ у тім, сину мій. Так влаштоване життя: кожен знаходить собі в супутники таких людей, як сам.

Читайте також

Різдво без глянцю: про що мовчить чорна печера на іконі

Чому Богородиця відвертається від Немовляти, а в центрі святкової ікони зяє пекельна безодня. Розбір драми, прихованої у фарбах.

Кров на фундаменті вітчизняного християнства

Історія перших київських мучеників Феодора та Іоанна, чия смерть показала князю Володимиру страшну зворотню сторону язичництва і визначила Хрещення Русі.

Лід рушив: чому у зла не вистачить снігу, щоб скасувати весну

У світі, де «завжди зима, але ніколи не Різдво», ми впізнаємо свою реальність. Про те, чому лід відчаю приречений розтанути, і яку ціну Бог заплатив за нашу весну.

Зламаний ніс святителя: що знайшли лікарі в гробниці Миколая Чудотворця

Про результати експертизи 1953 року: сліди катувань, тюремний артрит і загадка мироточення з сухих кісток, яку наука не може пояснити більше півстоліття.

Сім єпископів проти дикого Криму: як Церква брала херсонеський плацдарм

Чому християнство в Криму почалося з «квитка в один кінець», як молитва вдарила по античному ринку і чому єпископ увійшов у розпечену піч.

Як вірив у Бога двірник дядя Коля

У радянські часи люди старшого покоління найчастіше були віруючими. Але свою віру вони старанно приховували і не афішували. Ось одна з таких історій.