Притча: добрі та злі люди

Оточуючі можуть бути добрими чи поганими – це залежить від тебе самого. Фото: з відкритих джерел

Учитель з учнем відпочивали під розлогою кроною дерева на березі річки. День видався на славу: на небі – ні хмаринки, невидимі птахи виспівували на всі голоси; біля протилежного берега зрідка хлюпала дрібна рибка; на горизонті, у синій імлі, вимальовувалися обриси великого міста.

Лихий вершник, осадивши скакуна в тіні дерева, звернувся до старого:

– Старий, що за люди живуть в цьому місті? – він вказав нагайкою в сторону міста.

Старий, повернувшись, глянув знизу вгору на вершника і відповів питанням на питання:

– А які люди живуть в тому місті, з якого ти прямуєш?

– В останньому місті, як і всюди, де я зупинявся, живуть злі, непорядні люди...

– Даремно ти покинув ті місця, – похитав головою старий, – в цьому місті живуть такі самі...

Зі злістю хльоснувши по крупу коня нагайкою, вершник зірвався з місця і помчав у напрямку міста, залишаючи позаду себе клуби пилу.

Незабаром після від’їзду вершника до них підійшов подорожній похилого віку з торбинкою через плече. Привітавшись, він спустився до води, зачерпнув пригорщу і, напившись, сів поруч з відпочиваючими на березі.

– Підкажіть, люди добрі, чим примітне це місто, – він кивнув у бік будівель, що виднілися, – які в ньому люди проживають?

– А чим примітне місто, яке ти відвідував недавно? – в свою чергу запитав старий. – Що за люди населяють його?

– Я прожив у тому місті все життя. Це найпрекрасніше місце на землі, яке я ні за що не покинув би, якби не залишився один. Нестерпно існувати там, де кожна мить нагадує тобі про спочилих близьких... А люди, що оточували мене в тому місті, – найдобріші, чуйні. Навряд чи я коли-небудь зустріну таких.

– Тобі нема про що турбуватися, – старий поклав руку на плече мандрівника. – Саме такі люди проживають у цьому місті.

Коли, подякувавши за бесіду, подорожній продовжив свій шлях, учень запитав:

– Учитель, чому на одне і те ж питання ти дав дві різні відповіді?

– Річ у тім, сину мій. Так влаштоване життя: кожен знаходить собі в супутники таких людей, як сам.

Читайте також

Євхаристія в римських нетрях

У 250 році Рим завдав удару по християнству тотальною бюрократією. У тісних багатоповерхівках Церква вибудовувала таємну мережу виживання.

Бронзовий лев проти королівського меча

Середньовіччя прийнято вважати епохою абсолютного безправ'я, де монарх страчував помахом руки. Але Церква накреслила межу, перед якою державна машина пасувала.

Притулок під склепіннями: як нас лікує храмова напівтемрява

Ми тікаємо від випалюючого світла ламп і екранів. Давня церковна архітектура пропонує укриття – рятівну терапію напівтемряви.

Риза з дорожнього плаща

Фелонь священника колись гріла плечі римського мандрівника в дощ. Зараз духовенство носить на собі одяг стародавніх імперій, але з новими смислами.

Духовна інженерія Константинополя в облозі

Міські хресні ходи у Візантії рухалися за розкладом точніше військового маршу – і не раз утримували городян від паніки.

Розповіді про давню Церкву. Рівень управління: єпископ

Раніше кожен християнин знав свого єпископа особисто. Історичний розбір показує перетворення малої громади-сім'ї на величезну адміністративну структуру.