Притча: добрі та злі люди
Оточуючі можуть бути добрими чи поганими – це залежить від тебе самого. Фото: з відкритих джерел
Учитель з учнем відпочивали під розлогою кроною дерева на березі річки. День видався на славу: на небі – ні хмаринки, невидимі птахи виспівували на всі голоси; біля протилежного берега зрідка хлюпала дрібна рибка; на горизонті, у синій імлі, вимальовувалися обриси великого міста.
Лихий вершник, осадивши скакуна в тіні дерева, звернувся до старого:
– Старий, що за люди живуть в цьому місті? – він вказав нагайкою в сторону міста.
Старий, повернувшись, глянув знизу вгору на вершника і відповів питанням на питання:
– А які люди живуть в тому місті, з якого ти прямуєш?
– В останньому місті, як і всюди, де я зупинявся, живуть злі, непорядні люди...
– Даремно ти покинув ті місця, – похитав головою старий, – в цьому місті живуть такі самі...
Зі злістю хльоснувши по крупу коня нагайкою, вершник зірвався з місця і помчав у напрямку міста, залишаючи позаду себе клуби пилу.
Незабаром після від’їзду вершника до них підійшов подорожній похилого віку з торбинкою через плече. Привітавшись, він спустився до води, зачерпнув пригорщу і, напившись, сів поруч з відпочиваючими на березі.
– Підкажіть, люди добрі, чим примітне це місто, – він кивнув у бік будівель, що виднілися, – які в ньому люди проживають?
– А чим примітне місто, яке ти відвідував недавно? – в свою чергу запитав старий. – Що за люди населяють його?
– Я прожив у тому місті все життя. Це найпрекрасніше місце на землі, яке я ні за що не покинув би, якби не залишився один. Нестерпно існувати там, де кожна мить нагадує тобі про спочилих близьких... А люди, що оточували мене в тому місті, – найдобріші, чуйні. Навряд чи я коли-небудь зустріну таких.
– Тобі нема про що турбуватися, – старий поклав руку на плече мандрівника. – Саме такі люди проживають у цьому місті.
Коли, подякувавши за бесіду, подорожній продовжив свій шлях, учень запитав:
– Учитель, чому на одне і те ж питання ти дав дві різні відповіді?
– Річ у тім, сину мій. Так влаштоване життя: кожен знаходить собі в супутники таких людей, як сам.
Читайте також
Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи
Той, хто звик до мідного пафосу, навряд чи зрозуміє цей сухий стук. Але саме він скликав людей до Ковчега. Історія била – виклик сучасній епосі.
Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?
Ми стоїмо перед двома безоднями: лютим вихором Мікеланджело і лагідним поглядом преподобного Андрія. Два лики Христа – дві правди, які ми шукаємо у вогні випробувань
Як жменя пшениці перемогла імператора: Їстівний маніфест проти смерті
Перед нами страва з коливом – варена пшениця з медом. Проста каша? Ні. Це документ опору, написаний зерном замість чорнила.
Священне визнання в коханні: Що прославляється в «Пісні пісень»
У цій біблійній книзі жодного разу не згадується ім'я Бога. Натомість там – поцілунки, обійми, описи оголеного тіла. Рабини сперечалися, чи не викинути її з Писання. А ченці читали її як молитву.
Екзарх-мученик: Як Нікіфора (Парасхеса) вбили за сміливість
Варшава, 1597 рік. Грека судять за шпигунство. Доказів немає, але його все одно посадять. Він виграв церковний суд і цим підписав собі вирок.
Святе «сміття»: Літургійна Чаша з консервної банки
Іржава банка з-під рибних консервів у музеї. Для світу – сміття. Для Церкви – святиня, дорожча за золото.