Президент: історія однієї помилки

Володимир Зеленський оголосив УПЦ війну. Фото: СПЖ

В грудні 2024 року Україну сколихнув скандал – у Трапезному храмі Києво-Печерської лаври провели зйомки кулінарного шоу. Дуже багато українців, серед яких були високопоставлені представники різних конфесій, назвали цей захід блюзнірством. Водночас продюсер шоу Аким Галімов замість того, щоб перепросити, раптово обрушився з нападками на Українську Православну Церкву, яку влада вигнала з Трапезного храму Лаври майже два роки тому. Галімов назвав УПЦ «нечистістю» та «московитами», а також звернувся до влади із закликом «викинути її з нашої країни». Здавалося б, неадекватна реакція емоційно неврівноваженої людини. Але це зовсім не так. Заява Галімова цілком передає ту атмосферу в церковній сфері, що склалася наприкінці 2024 року.

Рівень релігійної нетерпимості в Україні досяг «червоної» позначки. І нетерпимість ця спрямована лише проти однієї (і найбільшої) конфесії країни – Української Православної Церкви, до якої зараховує себе майже чверть населення сучасної України – понад 6 мільйонів людей. Її громади показово ліквідують (влада Львівської області заявила, що повністю зачистила її від приходів цієї конфесії). Її храми зносять фізично (відомо про випадки у Києві, Львові та Івано-Франківську). Зрештою, країну вражають скандали навколо насильницьких переведень храмів з УПЦ до ПЦУ, за фактом – воєнізованих захоплень, за яких віряни, священники і навіть єпископи зазнають тяжких травм і каліцтв. Наприклад, під час захоплення кафедрального собору в Черкасах митрополит Феодосій після удару битою отримав струс мозку, а по його пастві люди в камуфляжі стріляли з травматичної зброї просто в соборі. Нарешті, проти УПЦ розробили та ухвалили спеціальний закон 3894 – IX, який покликаний покінчити з цією конфесією одним масштабним ударом. За фактом, влада оголосила Українській Православній Церкві війну і веде її за всіма правилами військового мистецтва.

Більшість політологів та експертів сходяться на думці – за всім цим стоїть похмура тінь однієї людини – президента Володимира Зеленського. І це тим більше дивно, що на початку його президентського терміну його позиція щодо релігійних питань була прямо протилежною.

Ще як кандидат у президенти він у квітні 2019 заявив «РБК-Україна»: «Питання релігії номер один. Ми ніколи не обговорюємо речі, які розколюють сім'ї та суспільство. Я ніколи так не роблю. Ніколи». Вже ставши президентом, він дуже переконливо говорив, що незалежно від конфесійної приналежності, головною для українців має стати ідея жити у повазі один до одного: «Нам хіба було б важливо, до якої Церкви ходять Каденюк чи Лобановський?». А на зустрічі з вірянами Рівненської єпархії УПЦ у травні 2019 року Зеленський наголосив, що «держава не повинна до Церкви втручатися».

Така позиція вигідно відрізняла Зеленського від його конкурента з президентських виборів Петра Порошенка (чинного тоді президента), який побудував свою кампанію на переслідуваннях вірян УПЦ та агресивному насадженні іншої української конфесії, ПЦУ. Саме за президентства Порошенка почалися системні переслідування державою громад Української Православної Церкви з метою примусу їх до переходу до ПЦУ.

Сам Зеленський як керівник відомого комічного телепроекту «95 квартал» висміював за це конкурента, називаючи Томос (грамоту про легітимність) ПЦУ «термосом».

Тобто Володимир Зеленський позиціонував себе політиком, віддаленим від церковних питань, що цілком відповідає положенням української Конституції (у ній зазначено, що Церква відокремлена від держави).

Зрештою саме Зеленський став переможцем на виборах 2019 року. Порошенко ж, який зробив ставку на «Армовір» (гасла Армія-віра-мова), з тріском програв. Таким чином новий президент не міг не розуміти, що використання релігійного питання в політичних цілях не тільки протизаконне, а й контрпродуктивне. Тим не менш, на кінець 2024 року ми бачимо, що Зеленський відновив переслідування УПЦ, і робить це набагато жорсткіше за свого «вчителя». Але в який момент нинішній президент вирішив змінити свою політику щодо Церкви? І з яких причин?

Влада та УПЦ: раптовий розворот на 180 градусів

Безперечно, поворотним моментом стала війна, яку Росія розв'язала проти України. Однак в УПЦ у перші ж години війни показали, на чиєму вони боці. Митрополит Онуфрій в перший день вторгнення засудив агресію РФ і закликав свою паству до захисту Батьківщини. Цю ж позицію було підтверджено у всіх наступних заявах Синоду УПЦ. А у травні 2022 року Українська Православна Церква провела Собор, на якому фактично розірвала всі зв'язки з РПЦ і внесла ці зміни до Статуту («Конституції», за якою живе Церква). Тобто в УПЦ продемонстрували, що вони – із народом України.

І Зеленський це бачив і знав. 12 березня 2022 року він подякував УПЦ за сприяння в організації гуманітарного конвою в обложений Маріуполь. Таке саме ставлення до УПЦ демонстрували й інші представники влади. Глава ОП Андрій Єрмак у березні 2022 року писав, що «корисні ідіоти» розганяють у суспільстві ідею релігійного конфлікту через наявність в Україні «російської церкви». Те саме у квітні цього року заявляв і речник Ради Руслан Стефанчук, коментуючи ідею законодавчої заборони УПЦ: «Під час війни ми не маємо права приймати жодного закону, який розколює українське суспільство». Наведемо аналогічну позицію радника Єрмака та фактичного спікера ОП Михайла Подоляка, який у цей же період закликав «не спекулювати» на темі заборони УПЦ, тому що в іншому випадку «ми можемо отримати внутрішній конфлікт, а нам сьогодні єдність, яку продемонструвала Україна всьому світу, набагато більш принципова і набагато важливіша». Більше того, Подоляк тоді заявляв, що УПЦ – це відмінна від РПЦ структура, яка не ухвалила російську агресію. Підкреслю, що це було сказано ще до Собору УПЦ.

Олександр Ткаченко, котрий займав тоді посаду міністра культури, у вересні 2022 року жорстко обсмикував журналістів, які називали УПЦ «Московським Патріархатом»: «Представників РПЦ в Україні я не знаю, є Українська Православна Церква, яка на останньому Синоді відмежувалася саме від РПЦ».

Але ось минає зовсім небагато часу, і представники влади починають говорити про УПЦ зовсім протилежні речі.

Подоляк у січні 2023 року заявляє, що УПЦ – це «пропагандистський інститут», який «працює на цінності іншої країни». Те саме говорять у цей період інші герої нашого дослідження. Стефанчук стверджує, ніби УПЦ «створює національну загрозу безпеці України». А Ткаченко, зовсім забувши про свої слова, що «не знає про РПЦ в Україні», спокійно називає УПЦ «Московським Патріархатом» і запевняє, що вона нібито підтримує війну. Іншими словами, протягом двох-трьох місяців (з вересня 2022 року по січень 2023 року) влада прийняла рішення повністю змінити своє ставлення до УПЦ.

Що ж сталося? Можливо, з боку представників Церкви були зроблені якісь ворожі кроки щодо держави? Ні. В УПЦ, як і раніше, більше всіх конфесій допомагають армії, підтримують переселенців і постраждалих від бойових дій. Крім того, саме УПЦ найбільше постраждала від війни. Більшість із сотень зруйнованих храмів належать цій конфесії, десятки її священнослужителів під час бойових дій були вбиті або поранені.

Проте Володимир Зеленський раптово розпочинає атаку на УПЦ. 1 грудня 2022 року він провів засідання РНБО, на якому доручив розробити законопроєкт щодо заборони діяльності «афілійованих з РФ релігійних організацій» і дав відмашку щодо вигнання УПЦ із Києво-Печерської лаври. Також президент наказав «активізувати заходи щодо виявлення та протидії підривній діяльності російських спецслужб у релігійному середовищі України». А паралельно з кінця листопада відбувалися масштабні обшуки СБУ в монастирях, храмах та єпархіальних управліннях УПЦ по всій країні.

За фактом представники таємної поліції України нічого не знайшли, а їхні дії швидше мали публічно-жахаючий характер. Вони мали показати суспільству, що «диму без вогню не буває», і УПЦ – це вороги України.

Очевидно, що завдання чорного піару щодо Церкви спустили не лише Службі безпеки, а й колишнім колегам-медійникам Зеленського.

Абсолютно всі центральні та регіональні ЗМІ України починають говорити про УПЦ в зневажливо-образливому ключі як про «пособників Кремля», «агентів Путіна», «фсбшників» тощо. Але далі за всіх пішли друзі президента з «95 кварталу». Після заяви Зеленського щодо УПЦ вони випустили блюзнірський випуск програми «Байрактор ньюс», в якому заявили, що «Україна забороняє на своїй території діяльність російського отця, московського сина та бункерного духу» (пряме знущання з догмату Трійці). Також актори прямо в ефірі висловлювалися про УПЦ із вживанням матюків і, по суті, закликали до побиття та вбивств священників. Ця програма викликала масові обурення українців. Юристи Української Православної Церкви подали заяву до суду, але це не мало жодних наслідків. І всі розуміють, з яких причин. Голова СБУ Малюк прямим текстом заявив «1+1», що всіма питаннями роботи його організації щодо УПЦ займається особисто Зеленський: «Зараз усе це відбувається під керівництвом нашого президента України».

Початок терору

За фактом, після цієї програми та бездіяльності правоохоронців було надано відмашку до найжорсткіших дій проти УПЦ. І з того часу почався сплеск насильства по відношенню до духовенства та вірян Церкви.

25 грудня 2022 року в храмі УПЦ Чорноморська чоловік із ножем спробував зарізати священника прямо на богослужінні. 2 січня 2023 року в храмі УПЦ Вінниці зловмисник перерізав священнику горло бритвою. У квітні 2023 року бандит напав на вулиці на єпископа Івано-Франківського Никиту і кілька разів ударив його кулаком в обличчя. У листопаді 2023 року, під час захоплення монастиря УПЦ Різдва Богородиці, священника Сергія Пащенка жорстоко побили – у нього зламана челюсть у двох місцях. Тоді ж літньому парафіянину Олегу Слободянику зламали ногу. І це лише кілька найвідоміших прикладів. Насправді їх набагато більше.

А навесні 2023 року розпочалася хвиля масових і жорстоких захоплень храмів УПЦ у Західній Україні, яка зі змінним успіхом продовжується досі по всій території країни. Фактично повністю знищено єпархії УПЦ у Львівській та Івано-Франківській областях, тяжке становище у Тернопільській, Волинській та Хмельницькій. Майже повністю захоплено храми УПЦ у Київській області.

Водночас влада вдає, що нічого цього немає. Чиновники та представники «придворних» конфесій переконують Захід, що Україна є країною виняткової релігійної свободи. А тих, хто каже правду – кидають до в'язниць, як це було з журналістами СПЖ. Дійшло до того, що відкрито говорять про переслідування УПЦ лише за кордоном. Про це, зокрема, говорив новий віцепрезидент США Джей Ді Венс, аналогічні заяви робили політики Кетрін Уайтфорд, Тулсі Габбард, Вівек Рамасвамі, Марджорі Тейлор Грін, Місія ООН з моніторингу прав людини.

Але все ж таки не залишає питання – навіщо Володимир Зеленський розпочав цю ганебну кампанію проти власного народу? Адже мільйони вірян УПЦ – це такі ж українці, що й інші: атеїсти, католики, протестанти, іудеї, мусульмани, буддисти тощо. Право на релігійну свободу їм гарантовано Конституцією. Чому це право так цинічно відбирають у них?

«Хочете програти війну? Тоді почніть війну проти Бога, забороніть Церкву»

Напевно, варто повернутись до того періоду 2022 року, коли Зеленський разом зі своїм оточенням так блискавично змінив своє ставлення до церковного питання. Нагадаємо, що сталося це у листопаді-грудні. Це був час, коли блискавичний контрнаступ України, внаслідок якого було звільнено значні території країни, загруз та за фактом закінчився. У той же час народ на хвилі ейфорії чекав нових і нових перемог. І вони народу були надані. Перемоги над своїми ж співгромадянами.

Віруючі воїни почали масово записувати звернення з фронту до влади, вимагаючи припинити репресії проти своєї Церкви.

«Нас мільйони», – заявив один із воїнів і закликав владу припинити гоніння на УПЦ. Інший зауважив, що захищає на фронті не лише державу, а й свою Церкву.

Ну, а один із священників пояснив, що війна проти УПЦ призведе Україну до поразки.

«Хочете програти війну? Тоді розпочніть війну проти Бога. Забороніть Церкву. Відбирайте храми. Бийте і знущайтеся з священників. Бійте і знущайтеся з їхніх парафіян. І ви програєте війну. Тому що ще жодна людина в історії не вигравала і не виграє війни проти Бога – це очевидна річ», – сказав священнослужитель.

Ці слова були сказані на початку 2023 року. І зараз, майже через два роки, складно стверджувати, що він не мав рації. Після того, як Зеленський розпочав терор проти своїх православних громадян, ситуація на фронті не тішить українців. Можна сказати, що це збіг, а можна побачити закономірність.

Петро Порошенко, який свого часу зробив головним козирем своєї політики «перемогу» над «неправильною» Церквою, безславно програв. Володимир Зеленський, який безумовно є талановитою та розумною людиною, вирішив наслідувати приклад Порошенка. А тому – робить ту ж помилку.

Ті, хто бореться з Богом, не мають жодних перспектив.

Читайте також