Про книгу, з якої нам відомо про життя Богородиці
П’єтро Кавалліні, Благовіщення, базиліка Санта-Марія-ін-Трастевере, 1291 рік. Фото: ruikon.ru
Авторитет апостола Якова серед перших християн був досить високим, крім того він 30 років очолював єрусалимську християнську громаду. Очевидно, саме ці фактори і спричинили надпис одного з ранніх християнських апокрифів ім’ям Якова. Загальновідомо, що апокрифи бувають різні, і не завжди написане в них потрібно розглядати як виняткову брехню. Нерідко серед нагромаджень різних оповідань можна відшукати й сліди Передання, які ми шануємо донині. Йдеться про так зване Протоєвангеліє Якова.
Взагалі, ця назва цій ранньохристиянській писемній пам’ятці була присвоєна вже в XVI столітті французьким єзуїтом Гільомом Постелем. Саме він, під час своєї подорожі Сходом, виявив текст і вперше опублікував його латинською мовою. Проте найменування Протоєвангелія Якова, що закріпилося в науковій літературі, не зовсім вірно. У женевській бібліотеці Бодмера є грецькі рукописні папіруси, що містять практично повний текст пам’ятника, названого там «Об’явленням Якова» або «Різдвом Марії». Вживання в назві твору слова «Протоєвангеліє» є вказівкою на той факт, що в ньому йдеться про події раннього життя Христа та Богородиці, тобто мова йде про те, що пам’ятка відноситься до жанру так званого Євангелія дитинства.
Цікаво, що ще Оріген, розглядаючи питання про братів Господніх, тобто про родичів Христа за лінією праведного Йосипа, згадував якусь «Книгу Якова». Цілком можливо, що тут йшлося про пам’ятку, який ми розглядаємо. На сьогодні існує цілих 147 рукописів Протоєвангелія Якова, датованих від IV до XVI ст.
Вживання в назві твору слова «Протоєвангеліє» є вказівкою на той факт, що в ньому йдеться про події раннього життя Христа та Богородиці, тобто мова йде про те, що пам’ятка відноситься до жанру так званого Євангелія дитинства.
Про що йдеться у цьому Протоєвангелії? Розповідь починається з історії про Йоакима і безплідну Анну. Тут ми бачимо всім нам добре відомі події про те, як Йоакиму забороняють приносити дари в Єрусалимському храмі під час одного з юдейських свят через відсутність у нього потомства. Далі йдуть сорок днів посту в пустелі та молитви і сльози Анни. Потім їм обом приходить одкровення від Господнього Ангела, зрадовані майбутні батьки обіцяють присвятити дитину Богу, а за дев’ять місяців у них народжує дівчинка, яку називають Марією.
Умови життя для майбутньої Божої Матері були створені особливі – в її кімнату заборонялося вносити щось нечисте, а доглядали її лише діви. Коли Марії виповнився один рік, Йоаким влаштовує великий бенкет, на який були запрошені і священики, які благословили дитину. Ще через два роки батьки виконують свою обіцянку та відводять доньку для подальшого виховання до храму.
Не за горами свято Введення, події якого загалом ми знаємо всі. Ми також пам’ятаємо, що в канонічних Євангеліях про ці події немає жодного слова, тому давайте подивимося, як ця історія описана в Протоєвангелії. Коли Марію привели до храму, і Вона стала підніматися сходами, то до неї назустріч вийшов первосвященик, благословив Її і посадив біля жертовника, де на Діву зійшла благодать. Трирічна Марія залишається у храмі. Коли Марія досягає шлюбного віку, то, за загальним рішенням священиків, первосвященик Захарія вирушає до Святої Святих, де за допомогою молитви має визначитися з подальшою долею Діви. Там йому являється Ангел і наказує обрати із ізраїльського народу вдівця, який дбав би про Марію. Вказівкою на потрібну людину стане диво – з його палиці вилетить голуб. Саме так було обрано праведного Йосипа, який спочатку противився, але після нагадування про наслідки неприйняття волі Божої все-таки погодився.
Якщо придивитися до ікон на Царській брамі практично кожного православного храму, то можна помітити, що, крім євангелістів, там зображуються події Благовіщення, причому Богородиця під час явлення їй Ангела зайнята прядінням. Цей сюжет також взятий із Протоєвангелія Якова – Марія була обрана ткати завісу храму.
Порятунок людства повис на волосині і залежав від вирішення однієї тендітної дівчини. Відповідь не змусила себе чекати: «Я раба Господа, нехай буде Мені за твоїм словом».
Одного разу під час роботи Вона вирушила до криниці за водою, де почула звернені до неї слова: «Радій, Благодатна! Господь із Тобою; благословенна Ти між жонами». Злякавшись, Марія повертається додому, де перед Нею постає архангел Гавриїл і каже: «Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога і зачнеш за словом Його». На її роздуми про те, від кого і як станеться зачаття, невже її доведеться народжувати як будь-якій смертній жінці, архангел відповів: «Не так, Маріє, але сила Всевишнього осінить Тебе, тому й народжене Тобою Святе наречеться Сином Всевишнього. І даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ Свій».
Далі, як писав святитель Філарет (Дроздов), порятунок людства повис на волосині і залежав від вирішення однієї тендітної дівчини. Відповідь не змусила себе чекати: «Я – раба Господа, нехай буде Мені за твоїм словом», – відповіла Марія. Потім вона перестала ткати завісу і віднесла її до благословившого її первосвященика. Ми цього точно не знаємо, але давайте на хвилинку замислимося, наскільки глибоким був зв’язок Богородиці з Христом, якщо під час Смерті Спасителя завіса храму, що розірвалася, була створена руками Його Матері.
Далі ми читаємо, як Богородиця переселяється жити до Єлисавети, як про її вагітність дізнається Йосип, сумнівається і долає сумніви, як народжується Спаситель, і Святе Сімейство біжить до Єгипту. Закінчується Протоєвангеліє Якова розповіддю про вбивство Захарії та обранням на його місце Симеона Богоприїмця.
Ось таку історію розкриває нам ця стародавня християнська пам’ятка. Дещо з описаного ми знали, дещо прочитали вперше, але, як бачимо, нічого поганого в даному апокрифі немає. Більше того, деякі події, як, наприклад, Введення, стали шанованим двонадесятим святом. Все це трохи пожвавлює і доповнює Священну історію. Виходить, що деякі апокрифи таки слід читати.
Читайте також
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.
Чому Торжество Православ'я – це свято художників
У Британському музеї зберігається невелика ікона – тридцять сім сантиметрів заввишки. Саме з неї варто почати розмову про те, що сталося в березні 843 року.
Похований заживо: як ігумен Афанасій переграв королів та єзуїтів
Його вбивали тричі – відлучали від сану, закували в колодки, розстрілювали. Відновлюємо хроніку подвигу святого за документами.