Притча: Про сина шевця

Фото: myslo

Жив-був один швець. Овдовів він і залишився у нього маленький син. І ось напередодні свята Різдва Христового хлопчик каже своєму батьку:

– Сьогодні до нас у гості прийде Спаситель.

– Та повно тобі, – не повірив швець.

– От побачиш, прийде. Він сам мені про це сказав уві сні.

Чекає хлопчик дорогого гостя, у вікно виглядає, а там нікого немає. І раптом бачить – у дворі на вулиці двоє хлопців б'ють якогось хлопця, а той навіть і не чинить опір. Вибіг син шевця надвір, розігнав кривдників, а побитого хлопчика в хату привів. Нагодували вони його з батьком, умили, зачесали, і тут син шевця каже:

– Татку, в мене двоє чобіт, а у мого нового друга пальці з взуття вивалюються. Давай я йому свої валянки віддам, бо на вулиці страшенно холодно. Та сьогодні й свято до того ж!

– Що ж, хай буде твоя воля, – згодився батько.

Віддали вони хлопчику валянки, і той радісний, сяючий додому пішов.

Минув деякий час, а синок шевця все від вікна не відходить, чекає у гості Спасителя.

Проходить жебрак повз будинок, просить:

– Добрі люди! Завтра Різдво Христове, а в мене три дні крихти в роті не було, погодуйте, заради Христа!

– Заходь до нас, дідусю! – покликав його через вікно хлопчик.

– Дай Бог тобі здоров'я!

Нагодували, напоїли вони з батьком старого, пішов він від них радісний.

А хлопчик на все Христа чекає, вже турбуватися почав. Настала ніч, на вулиці ліхтарі засвітилися, завірюха мете. І раптом кричить син шевця:

– Ой, татку! Там якась жінка біля стовпа стоїть, і з дитиною маленькою. Подивися, як їм, бідним, холодно!

Вибіг син шевця на вулицю, привів жінку з дитиною до хати. Нагодували вони їх, напоїли, а хлопчик і каже:

– Куди ж вони підуть у мороз? Он, на вулиці, яка хуртовина розігралася. Нехай, татку, вони в нас вдома заночують.

– Та де ж у нас ночувати? – Запитує швець.

– А от де: ти на дивані, я на скрині, а вони на нашому ліжку.

– Що ж, хай.

Нарешті, всі лягли спати. І сниться хлопчику, ніби приходить до нього Спаситель і говорить ласкаво:

– Чадо ти Моє миле! Будь ти щасливий на все твоє життя.

– Господи, а я на Тебе вдень чекав, – здивувався хлопчик.

А Господь каже:

– Так Я до тебе тричі вдень приходив, любий мій. І тричі ти прийняв Мене. Та так, що краще й вигадати не можна.

– Господи, я не знав. Але коли?

– Ось не знав, а все одно прийняв. Перший раз ти не хлопця врятував від рук хлопців-хуліганів, а Мене врятував. Як Я колись прийняв від злих людей плювання та рани, так і хлопчисько цей… Дякую тобі, мій рідний.

– Господи, а коли ж Ти вдруге до мене приходив? Я у вікно всі очі переглянув, – питає син шевця.

– А вдруге – зовсім не жебрак, то Я до тебе приходив на трапезу. Ви з батьком самі скоринки їли, а мені святковий пиріг віддали.

– Ну, а втретє, Господи? Може, я б тебе хоч утретє впізнав?

– А втретє Я у тебе навіть ночував зі своєю Матір'ю.

– Як же так?

– Колись нам довелося тікати до Єгипту від Ірода. Так ти і Мою Мати біля стовпа, як у єгипетській пустелі, знайшов і пустив нас під свій дах. Будь щасливий, мій рідний, навіки!

Прокинувся хлопчик вранці і насамперед запитує:

– А де ж жінка із дитиною? Дивиться – а вдома вже нема нікого. Валянки, які він учора бідному хлопчику подарував, знову в кутку стоять, на столі – святковий пиріг незайманий. А на серці – така невимовна Радість, якої ніколи навіки не було…»

Читайте також