Убиті на Євромайдані рівні ангелам: богослов'я чи єресь?

Шевчук вважає убитих на Майдані рівними ангелам. Фото: СПЖ

Напередодні «Дня гідності та свободи», який в Україні відзначався 21 листопада і збігся зі святкуванням Собору Архістратига Михаїла, глава греко-католиків Святослав Шевчук заявив, що вбиті на Євромайдані активісти рівні ангелам. «Недарма ми назвали наших героїв Майдану Героями Небесної сотні. Ми їх прирівняли до воїнства світла, на чолі якого вічно стоїть Архістратиг Михаїл», – заявив глава УГКЦ. І це не перше подібне висловлювання лідера греко-католиків, та і взагалі представників «патріотичних» конфесій. Чи дійсно для того, щоб стати рівним ангелам, досить брати участь у масових заворушеннях? І якщо під час державного перевороту тебе вбила куля невідомого снайпера – чи маєш право ти розраховувати на прийом у Небесне воїнство? Та й взагалі, чи дійсно «герої не вмирають», а патріот має підстави сподіватися, що «Бандера прийде – порядок наведе», або все це не більше, ніж «бла-бла»?

Пропонуємо звернутися до Священного Передання Православної Церкви і з'ясувати, як насправді Церква вчить про ангелів і про посмертну долю людини.

Вчення про ангелів

Маленьким дітям про смерть їхніх родичів часто кажуть, що тато, мама, бабуся і т. д. відлетіли на небо і «стали ангелами». Приблизно в тому ж ключі вже вісім років звучать в Україні пафосні слова про «Небесну сотню», які й стали основою для висловлення Шевчука, що вбитих на Майдані потрібно прирівняти до Небесного воїнства на чолі з Архістратигом Михаїлом. Але що про це говорить Церква? Чи справді люди після смерті стають ангелами?

Деякі святі отці висловлювали думку про те, що призначення людини полягає в тому, щоб заповнити число ангелів після відпадання бісів. Наприклад, блаженний Августин писав: «Людство, що гинуло в гріхах і бідах, як спадкових, так і власних, повинно було по мірі свого поновлення в попередньому стані заповнити спад у сонмі ангелів, що утворився з часу диявольського розорення». Зустрічаються подібні думки і у деяких східних отців. Наприклад, преподобний Анастасій Синаїт пише: «Коли кількість праведних мужів досягне числа занепалих ангелів і горній світ наповниться [ними], тоді і відбудеться кінець [віку сього]».

Однак Церква не прийняла цього вчення, хоча навіть у святих, близьких нам по часу, наприклад прп. Варсонофія Оптинського, можна зустріти подібні погляди. Причини, з яких Церква не приймає подібної думки, такі:

По-перше, природа ангела і людини різна. Святий Іоанн Дамаскін у книзі «Точний виклад православної віри» пише про ангелів: «Отже, Ангел є сутність, обдарована розумом, завжди рухлива, що володіє свобідною волею, безтілесна, що служить Богу, яка по благодаті отримала для своєї природи безсмертя, якої сутності вид і визначення знає один тільки Творець».

Природа ангела і людини різна: ні ангел не може стати людиною, ні людина – ангелом.

Що ж стосується природи людини, святий Іоанн писав наступне: «Бог Своїми руками творить людину і з видимої і невидимої природи як за Своїм образом, так і подобою: тіло утворивши з землі, душу ж, обдаровану розумом, життя вдихнувши у ніздрі  (Бут. 2, 7; 1, 26-27), що саме, звичайно, ми і називаємо Божественним чином; бо вираз за образом означає розумне і обдароване вільною волею; вираз же за подобою позначає подобу через доброчесність, наскільки це можливо [для людини]».

Таким чином, ні ангел не може стати людиною, ні людина – ангелом. Ті місця у Святому Письмі, в яких йдеться про людей, як про ангелів (наприклад, про Іоанна Хрестителя: «Бо це ж той, що про нього написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!» (Мф. 11:10)), слід розуміти метафорично, аж ніяк не допускаючи перетворення природи ангельської у людську або навпаки.

По-друге, створення чого-небудь, у тому числі і людини – це вільне рішення Бога, не обумовлене ніякими обставинами. Святитель Григорій Ніський говорить, що Бог «через надмір любові» привів до буття людини. Якщо ж прийняти твердження, що людина покликана заповнити число відпалих ангелів, тоді виходить, що рішення диявола і відпадання якоїсь частини ангелів стало причиною, через яку Бог створив людину, що є неправдою.

По-третє, Церква вчить, що мета людського життя – стати не ангелом, а богом по благодаті. Апостол Павло пише, що «хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним​​​» (1 Кор. 6:17). «Бог став Людиною, щоб людина стала богом» (свт. Афанасій Олександрійський). У таїнстві Причащання ми стаємо причетними Христу, а не ангелам. «Причащанням же називається [Таїнство] тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А спілкуванням і називається, і справді є внаслідок того, що через нього ми вступаємо у спілкування з Христом і беремо участь в Його як плоті, так і Божестві» (прп. Іоанн Дамаскін). Можна знайти безліч подібних висловлювань святих отців. Наведемо ще кілька:

• «Кінець доблесного життя – уподібнення Божеству» (свт. Григорій Ніський);
• «Мета у всіх християн одна – бути в живому єднанні з Богом» (свт. Феофан Затворник);
• «Справжня ж мета життя нашого християнського полягає в примноженні Духу Святого Божого» (прп. Серафим Саровський).

Тому висловлювання про те, що людина може бути зарахована до лику ангельського – це образне зображення тієї думки, що людина покликана до чогось вищого, ніж життєве існування на землі. Чи це мав на увазі Святослав Шевчук? Аж ніяк.

Критерієм, за яким можна прирівняти «героїв Майдану» до ангелів, глава УГКЦ вважає сам факт загибелі під час подій Евромайдана. Чи відповідає цей критерій того, чого вчить Церква? Однозначно, ні. Людина ангелом стати не може ні за яких обставин.

Але є ще питання посмертної долі людини, виконання (або не виконання) її надій на перебування в Царстві Небесному. Можливо, участь у Євромайдані автоматично дає небесне громадянство? Адже Шевчук вважає, що вбиті на Майдані представляли «сили добра», які боролися проти «сил зла».

Вчення про посмертну долю людини

Святий апостол Павло висловив основну тезу цього вчення так: «І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Євр. 9:27). Святі отці на підставі Священного Писання навчають, що в момент смерті людська душа покидає тіло і опиняється в світі духів. Потім вона проходить митарства, під час яких виявляється її схильність до гріха або чесноти. Відбувається так званий приватний суд над душею, після чого вона потрапляє в одне з місць (або станів), які іменуються раєм або пеклом. Перебуваючи там, душа або мучиться в очікуванні вічних мук, або тішиться в очікуванні вічного блаженства, як на якомусь порозі відповідних місць (станів). При цьому молитви й милостині людей, які живуть на землі, за цю душу можуть вплинути на її загробну долю. Після другого славного пришестя Христа на землю і загального воскресіння буде загальний останній і остаточний Страшний Суд, на якому доля кожної людини вирішитися остаточно і безповоротно. За якими ж критеріями ми можемо говорити про сприятливу посмертну долю людини?

У кількох місцях Священного Писання ми знаходимо вказівку на те, що такими критеріями будуть:

• віра і Хрещення – «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде» (Мк. 16:16), «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Ін. 5:24);
• Причащання Тіла і Крові Христових – «...Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня​​​​​​​» (Ін. 6:53,54);
• милосердя – «...І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Мф. 25:32-36);
• згадка в Книзі Життя – «І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. <...> А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...» (Об'явл. 20:12, 15).
• совість – «Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. <...> Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну, дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа» (Рим. 2:12, 14-16).

Можна наводити й інші цитати з Писання чи святих отців, але у вченні Церкви немає ніде навіть натяку на те, що критерієм на Суді Божому буде факт загибелі людини в політичному протистоянні. Причому, що стосується загиблих людей на Майдані, то ніхто особливо не переймається з'ясуванням їхнього ставлення до віри, релігійної належності й моральних якостей. Святослав Шевчук їх просто всіх взяв і записав в ангели. Навіщо? Як прийнято в таких випадках говорити: «Нічого особистого». Греко-католики були серед організаторів, і в переліку головних вигодонабувачів Євромайдану. А тому в устах уніатів державний переворот (саме зміна влади стала наслідком Євромайдану) став потроху перетворюватися в сакральну подію.

У вченні Церкви немає ніде навіть натяку на те, що критерієм на Суді Божому буде факт загибелі людини в політичному протистоянні.

Сакралізація Майдану

Історія нас вчить, що будь-яка революція, перемігши, прагне до сакралізації самої себе і тих, хто загинув за цю революцію. Так було завжди і скрізь, Євромайдан не виняток. Громадяни України, що встигли пожити при Радянському Союзі, прекрасно пам'ятають, як тоді вшановували героїв Жовтневої революції 1917 р., як в їх честь складалися вірші і створювалися легенди. В. І. Ленін досі лежить непохованим з тієї причини, що радянській владі потрібні були «мощі», до яких би народ ходив на прощу. Головною ідеологією СРСР був атеїзм, але тим не менш пропаганда втовкмачувала ще з початкової школи мантру: «Ленін жив, Ленін живий, Ленін буде жити», ніби визнавала посмертне існування людини.

Зараз відбувається те ж саме, просто з іншими прізвищами та іншою ідеологічною базою. Сьогодні в Україні популярні мантри: «Наша релігія – націоналізм, наш пророк – Бандера», «Бандера прийде, порядок наведе», «Герої не вмирають» тощо. Вони звучать на демонстраціях і факельних ходах, їх співають і народні депутати, і «священики» ПЦУ з УГКЦ.

Вже напередодні першої річниці перемоги Майдану, в 2015 р., Святослав Шевчук заявив: «Свята кров героїв Небесної сотні зросила волю України. <...> Історія нової України щораз глибше розкриває зміст пасхальної жертви Революції Гідності».

Святою кров'ю християни називають Кров Христа, а великодньою жертвою – прообраз жертви Христа на хресті. Наскільки доречні ці слова по відношенню до убитих на Майдані, навіть моральні достоїнства яких (не кажучи вже про святість) під величезним питанням?

Вторив Шевчуку і Василь Рудейко, греко-католицький священик і викладач Українського католицького університету у Львові: «Революція Гідності – це як таїнство хрещення для християн».

А в 2021 році глава УГКЦ, виступаючи в каплиці на алеї Героїв Небесної Сотні, сказав: «Вже сьомий рік поспіль ми приходимо на цей київський пагорб, на святе місце, яке стало українською голгофою. Тут місце драматичної битви добра і зла, світла і темряви, гідності та неповаги».

Уніатський митрополит Борис Гудзяк також висловився з приводу сакралізації Майдану: «Прошу всіх, насамперед журналістів, створювати житія цих мучеників, які віддали життя за твою і мою гідність, за нашу з вами свободу».

Автор проекту першого в Україні Музею «Небесної Сотні» в Івано-Франківську, художник Роман Бончук зобразив їх у вигляді «іконостасу», на якому також можна побачити і Святослава Шевчука, активного учасника «Революції Гідності».

Втім, можливо Євромайдан привів до нечуваних результатів у поліпшенні земного життя українців? Може, заради цього варто вважати їх ангелами або рівними ангелам?

Які плоди Майдану?

Глава греко-католиків та інші сакралізатори Майдану оголошують «воїнами світла» тих, хто був на одній стороні протистояння. А як бути з тими, хто перебував по інший бік? Адже на Майдані загинуло 17 силовиків і ще 1127 було поранено. Хіба вони не бажали Україні та її народові добра? Хіба вони не хотіли кращого життя? На якій підставі їх записали на темну сторону?

Господь сказав, що «родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити» (Мф. 7:17,18).

На Майдані загинуло 17 силовиків і ще 1127 було поранено. Хіба вони не бажали Україні та її народові добра? Хіба вони не хотіли кращого життя? На якій підставі їх записали на темну сторону?

Які плоди переможного Майдану? Втрата Криму, війна на Донбасі, багаторазово збільшені витрати на комуналку, газ і електрику, підвищення цін на продукти харчування і так далі. Чому після Майдану з України виїхало близько 5 мільйонів чоловік у чужі країни для того, щоб хоч якось заробити на життя і прогодувати свої залишені в Україні сім'ї? Хіба за це стояли люди на Майдані й умирали там?

Чи виконав Майдан свої обіцянки? Згадаймо, яким було головне гасло Майдану – євроінтеграція! Його так і назвали – Євромайдан. Авторитетне видання Forbes не посоромилося опублікувати дуже красномовну картинку з Майдану.

Але навіть якщо б після Майдану настало краще життя і все було б добре, з релігійної точки зору ні політичні, ні економічні, ні соціальні успіхи не є тим критерієм, за яким людину можна записати в «воїни світла» або представники темряви. Проте Святослав Шевчук це робить.

Висновки

По-перше, загробна доля людини аж ніяк не визначається фактом загибелі в міжусобному політичному протистоянні. Для цього визначення існують інші критерії, що лежать у сфері віри і моральності.

Загробна доля людини аж ніяк не визначається фактом загибелі в міжусобному політичному протистоянні.

По-друге, слова про те, що люди належать до сонму ангелів, не виражають вчення Церкви, хоча і зустрічаються у деяких святих отців.

По-третє, немає ніяких релігійних підстав для того, щоб ділити загиблих на Майдані на «воїнів світла» і на тих, хто до цього воїнства не належить.

По-четверте, те що твориться зараз в Україні – це плювок у людей, які стояли на Майдані і гинули там. Ідеали Майдану були зраджені тими, кого Майдан привів до влади. Не за тим люди йшли на Майдан, щоб отримати те, що ми маємо зараз. Це гірка правда, але це – правда.

По-п'яте, як і будь-яка революція, «Революція Гідності» робить все, щоб сакралізувати саму себе. Це потрібно не для чого іншого, як для того, щоб ті, хто прийшов після Майдану до влади, змогли її втримати. Щоб ніхто не посмів засумніватися в правильності Майдану і не смів ставити незручні запитання тим, хто опинився вигодоодержувачем «Революції Гідності».

І нарешті, висловлювання глави уніатів Святослава Шевчука – це ні що інше як спекуляція на смерті людей, на тій трагедії, яка розігралася в нашій країні вже майже вісім років тому.

Будемо вірити в те, що прийде час, коли ми не будемо ділити загиблих на «воїнів світла» і представників темряви, коли ми не будемо писати «ікони» й «житія» «Небесної Сотні», а будемо сумувати про їх загибель і підносити молитви до Бога, щоб Він простив їм усі гріхи вільні і невільні, і упокоїв їх в оселях праведних.

Читайте також