Про Ватопедського ігумена й Великого інквізитора Достоєвського

Архімандрит Єфрем та Епіфаній Думенко

Старець сказав, що він не єпископ, і що «рішення в Церкві приймаю не я, і ніхто інший із святогорських ігуменів», що «це справа синодів». Іншими словами, якщо фанаріотські єпископи визнали брехню за істину, то хто він такий, щоб проти цього заперечувати?

Не будемо загострювати увагу, що як настоятель монастиря архімандрит Єфрем саме й має право не допустити розкольників до богослужіння. Поміркуємо про більш глибокі речі.

Щоб зрозуміти психологію архімандрита Єфрема й багатьох інших, так само думаючих людей, слід звернутися до Ф. М. Достоєвського, а саме до його розповіді про Великого інквізитора з роману «Брати Карамазови». Це розповідь про те, як Христос приходить на землю, але не в славному образі Другого Пришестя, а точно так, як і вперше. Весь народ Його впізнає, кричить «Осанна!», падає до ніг, просить зцілення і зцілюється. Але тут з'являється Великий інквізитор, який наказує заарештувати Христа і посадити до в'язниці. Народ при цьому слухняно дозволяє цьому здійснитися, ніхто не захищає Христа. А вночі Великий інквізитор приходить до Христа і звинувачує Його в тому, що Він дав людині дар свободи, дар настільки важкий, що людина не може його понести. «Кажу тобі, що немає у людини турботи боліснішої, як знайти того, кому б передати скоріше той дар свободи, з яким ця нещасна істота народжується», – стверджує Великий інквізитор і запевняє Христа, що найбільше благодіяння, яке можна зробити людині – це відібрати у неї дар свободи і підпорядкувати волю людини зовнішньому авторитету. Він каже Спасителю: «Ми виправили подвиг Твій, і зробили його основою диво, таємницю й авторитет. І люди зраділи, що їх знову повели як стадо, і що з сердець їхніх знято нарешті такий страшний дар, який приніс їм стільки муки».

Завершує Великий інквізитор свою промову словами: «Завтра ж Ти побачиш це слухняне стадо, яке за першим помахом моїм кинеться підгрібати гаряче вугілля до вогнища Твого, на якому спалю Тебе за те, що прийшов нам заважати. Бо якщо був, хто більше за всіх заслужив наше багаття, то це Ти».

Не важко побачити в словах архімандрита Єфрема виправдання логіки Великого інквізитора, яка полягає в тому, щоб перекласти свій вільний вибір, а значить, і свою відповідальність за нього, на якийсь зовнішній авторитет, у даному випадку на Синод Константинопольського патріархату.

Ось тільки моральний закон встановлює все-таки Бог, а не Великий інквізитор.

Читайте також