Коли «окупанти» храми Лаври будують, а «українці» – забирають

Лаврський храм «Живоносного джерела» після захоплення владою. Фото: ПЦУ

«Церква відбудована заново вже в 1990-х роках, прикрашена башточками та різьбленими фронтонами. Храм був заново розписаний, а всередині встановлений різьблений позолочений іконостас», – написали в ПЦУ.

І все це добре, от тільки ПЦУ ні до башточок, ні до фронтонів, ні до іконостасу не має жодного відношення. Церква «Живоносного джерела» відбудована з радянських руїн силами братії Лаври та прихожан УПЦ.

Після відновлення тут здійснювались щоденні служби. До серпня 2024 року, коли влада просто вигнала громаду на вулицю, щоб віддати храм ПЦУ. Тепер він практично завжди порожній.

В ПЦУ про ці події говорять так: «Особливе значення для українців це місце молитви набуло в минулому році, коли саме тут відкрився перший храм для військових».

Тобто ви зрозуміли: згідно з ПЦУ, відбудовували і прикрашали храм «не українці», а «московські окупанти». Саме так у різних інтерв'ю називають віруючих і братію Лаври Думенко, Лотиш та всі інші члени ПЦУ.

І «Живоносне джерело» – це показовий приклад того, що відбувається з храмами і в Лаврі, і по всій Україні. «Окупанти» храми будують і відновлюють, а «українці» їх відбирають і закривають. Парадокс.

Читайте також

Коли на Львівщині закривають усі храми УПЦ – це ж свобода віри?

На Галичині влада повністю заборонила УПЦ і полює на віруючих, які ходять на підпільні служби, а в США запевняє, що ніяких утисків в Україні немає.

Чому «благочестя» Епіфанія виправдовує надії Патріарха Варфоломія

На Фанарі впевнені, що Думенко «непохитно стоїть на духовних висотах».

Звернення Думенка до УПЦ про «діалог»: щире чи ні?

Якби в ПЦУ справді хотіли діалогу, вони б ухвалили рішення про скасування захоплень і повернення награбованого.

Куди поїхав цирк? Він був іще вчора

На «службі» ПЦУ з Думенком у захопленому соборі у Володимирі люди є. Але вже наступного дня – без Думенка – людей немає.

Чому розпалювачі ненависті до УПЦ повинні сидіти у в'язниці

Храми будувалися не для перемог однієї держави над іншою, утвердження «українського духу», або «духу» якоїсь іншої нації.

Чи потрібно Блаженнішому поминати главу РПЦ, чи ні?

У соцмережах та на екранах ведуться запеклі баталії, як Митрополиту Онуфрію потрібно вчиняти, а як – не потрібно.