Як жити з порожньою головою й повним серцем

Преподобний Ісаак не є систематизатором аскетичного вчення, хоча при глибокому аналізі навіть у нього можна виділити певні системи духовного зростання. Перший етап, який виділяє святий Ісаак на шляху людини до Бога, це тілесний труд. Пост, примушування себе на уважну молитву, колінопреклоніння, чування – все те, що ми знаходимо в працях і інших подвижників. Але більш за все преподобний Ісаак пише про другий (душевний) і третій (духовний) етап сходження душі до Бога.

Богослов'я для Мар Ісхака – це предмет любові і подиву. Це насамперед шлях, який приводить до солодощів Богопізнання. Досягти кінцевої мети цього шляху можна тільки віддаляючись від світу, в тому числі і фізично, живучи на самоті і мовчанні. Потрібно сказати, що така практика була характерною для того часу. Монастир, гуртожиткове життя було лише початковою сходинкою, першим етапом, за яким має слідувати щось подібне скитській самоті, і далі – відлюдницьке житіє. Спочатку повне мовчання практикувалося всередині монастиря, коли подвижник тривалий час перебував у затворі. Далі він оселявся неподалік від обителі. А підготовлений подвижник йшов у важкодоступні місця, назавжди усамітнюючись від світу. Якщо людина не буде готова до випробування безмовності, вона може легко зійти з розуму, перебуваючи далеко від людей.

Сирійські подвижники тонко розбирають психологію кожного з цих етапів, пояснюючи, що самовідчуття ченця має велику різницю між тим, як він усамітнюється, наприклад, всередині обителі або йде далеко від неї.

Непередаваний досвід благодаті

При правильній підготовці в результаті багаторічного перебування за межами будь-якого спілкування подвижник отримує духовний досвід, який в загальножительному монастирі він не зможе отримати ніколи. Сирійський подвижник Іван Дальятський порівнює себе з дитиною дуже багатих батьків. Коли він вдома, то у нього багато дорогих іграшок, а коли йде грати з друзями, то йому дають лише найбільш прості і примітивні ляльки. Переживати досвід богопізнання – це дорогі іграшки, а засоби для передачі цього досвіду у вигляді слів і визначень – це іграшки прості і грубі. Весь містичний досвід преподобного Ісаака – це сходи, що ведуть на небо, але двері до неї знаходяться всередині нашого людського серця.

Акредитація помислів

Спочатку людина покликана вибудувати у своїй свідомості огорожу від вхідних помислів. Розум, відокремлений від зовнішніх блукань, поступово будує храм у людському серці. Крок за кроком, через молитву, роздуми над Священними текстами і споглядання людина входить в незбагненність Божу, яка здобувається в Його Доброті, Мудрості та Любові.

Одним лише зусиллям волі досягти повного позбавлення від помислів неможливо. Воно досягається тільки при особистій зустрічі з Богом, коли вже не наша воля, а Сам Бог веде людину за Собою. Але у волі подвижника створити в своїй свідомості високий паркан, в огорожі якого будуть знаходитися тільки санкціоновані ним думки, які допомагають йому зосередитися на Бозі. Всім іншим спогадам, переживанням, хвилюванням такий аскет не дозволяє проникати через цю огорожу. Всередині ж неї всі свої помисли він спрямовує на молитву і розважання.

Роздуми – це не роздуми, а глибоке зосередження на певному колі понять, якими для преподобного Ісаака є вислови Святого Письма. Молитва й читання біблійних текстів – це сходи, що ведуть на дах будинку. Але коли ти вже на них видерся, сходи стають не потрібні.

Сердечна праця

Тільки в самоті людина може зрозуміти суть самої себе, протистояти пристрастям, які воюють в її внутрішньому світі. Це те, що святий Ісаак називає «працею серця», яка повинна привести подвижника до стану чистоти і спокою від помислів, повної безпристрасності, а потім і в «місце ясності». Тоді людині починають поступово відкриватися таємниці духовного світу. Знаходячи первозданну чистоту, вона починає споглядати логоси всіх творінь, бачить ангельські сили і образи, які перевищують будь-які людські слова і поняття.

Сердечна праця – сукупність практик, покликаних залишити в розумі лише дуже обмежену кількість потрібних рухів. Врешті-решт це призводить до зміни звичної нам форми руху думки, яку вже не можна навіть назвати думкою, це скоріше форма захоплення, споглядання, захоплення. Молитва при цьому не має опори ні в чому зовнішньому і позбавляється всяких помислів, зосереджуючись тільки на Бозі.

Молитва без приводу

Потрібно сказати, що преподобний Ісаак наполягав на тому, що молитва не повинна мати у собі ніякої причини. Прохальна молитва, це те, що він називав «дитячим мисленням».

Бог і без нас знає все, що нам потрібно. Виходячи за межі слів і понять, розум подвижника направляється туди, де вже зникає і замовкає все, що можна віднести до розумового мислення. Зосереджуючись на доброті, мудрості і таємниці Промислу Божого, подвижник приходить до споглядання нескінченності Божественної Любові. Він бачить серцем, як Бог любить всіх людей, не розділяючи їх на добрих і злих. При цьому ця любов початкова, вона була в Бозі ще до того, як виник світ. «Був час, коли світу не було, не було ніколи такого, щоб Бог не любив світ». Цю любов Божу не в силах поколивати ніякий людський гріх.

Бог забирає у святого волю

«Роздум», про який говорить преподобний Ісаак, перевершує рівень слів дискурсивного мислення, «тому що не перебуває в області мови, він перевищує рівень слів і перебуває в устремлінні внутрішнього погляду, який вводить в розум розуміння». Коли подвижник досяг цього рівня, у нього віднімається людська воля. Забуваючи про себе, не знаючи «в тілі він чи поза ним», живий він чи вже помер, вводиться така душа Самим Богом у Його таємниці, які неможливо описати словами.

Смирення такої людини при цьому стає максимальним, він гранично самозменшується від досвіду живої зустрічі з Богом лицем до Лиця. Повністю упокоривши себе до ніби небуття, подвижник насправді стає надлюдиною, забезпечуючи собі таким чином доступ до Нескінченності і Безсмертя Творця, стаючи прямим провідником волі Божої на землі. У такому стані без сну, їжі і води, аскет може залишатися дуже тривалий час, в залежності від того, скільки він може вмістити. Якби благодать і далі тримала його в такому стані, то він міг би померти, не винісши її сили.

Преподобний Ісаак описує цей стан, як екстаз, в якому припиняються і завмирають всі тілесні рухи людини. Відбувається повна зупинка всіх почуттів, а дух людини входить в якусь невимовну безмежність.

Шхіна повинна увійти в серце

Преподобний Ісаак порівнює цей стан з тим, коли Шхіна у вигляді хмари спустилася в храм Соломона. Священники тоді не могли там звершувати богослужіння і молитви, бо все завмерло в захваті і подиві. Саме таким храмом і повинне стати наше серце. Але для цього потрібно не тільки руйнувати в ньому цитаделі гріха, але і створювати стіни духовного храму для проживання в ньому Бога.

Початкове значення слова святість – «відділення» себе для Бога і залишення всього іншого. Коли пам'ять про Господа через невпинну молитву витісняє з серця все інше, воно відокремлюється від усього зовнішнього і стає обителлю Бога. Натхнення, яке при цьому відчуває людина, вище за рівень сердечної праці. Драбина, по якій вона піднімалася на небо, вже стає не потрібна. Сердечна праця закінчується подивом і радістю. Але є ще і стани, що перевищують радість, для яких немає слів у нашій мові.

Потрібно також зауважити, що все описуване нами не має ніякого відношення до психічної екзальтації або емоційного розпалювання. Це якраз те, чого сирійські подвижники всіляко уникали. Внутрішня, нічим не порушувана тиша, без всяких рухів почуттів, емоцій, думок – є важливий проміжний стан у переході від тілесного діяння до сердечного. Розум потрібно укладати в слова молитви, але так, щоб вони не збуджували уяву. Молитви читаються не заради виконання правила, а заради сенсу в них ув'язненого. Від прийняття і розуміння цього сенсу молитва дає радість і духовне задоволення.

Відкопай в собі Бога

Неможливо полюбити ближнього, не полюбивши Бога. Спочатку в душі виникає любов до Бога через вивчення Письма і молитви, а потім вже з неї виникає любов до людей. Тому сльози любові до людей – це високий стан, який приходить як дар від Бога. Преподобний Ісаак Сирін говорить про те, що чисте серце, як магніт залізо, притягує до себе благодать Божу. Це для нього цілком природно та закономірно. Звідси висновок. Якщо у нас немає благодаті та її дарів, то це свідчить лише про те, що наше серце нечисте.

Присутність благодаті є обов'язковий і незмінний наслідок внутрішньої чистоти. Шхіна сходить на храм сама, але храм чоловік повинен побудувати своїми руками. Божу справу буде зроблено тоді, коли завершиться справа наших рук. Мало боротися з гріхом, потрібно ще й творити в собі житло для Святої Трійці. Позитивна дія набагато важливіша і ефективніша, ніж негативна. Людське серце для преподобного Ісаака – це джерело, засипане землею. Розчисти його, і він сам почне бити ключем Живої води.

Власне, те, про що вчить преподобний Ісаак, ми знайдемо в творах багатьох подвижників Православної Церкви. Але є в його працях і думки, які поділяються далеко не всіма. За ці думки вже сучасники преподобного Ісаака забороняли читати його книги, а деякі навіть називали ці висловлювання єретичними. Але про це ми поговоримо наступного разу.

Читайте також