Як проявляти християнське милосердя під час війни?
Сестри милосердя. Фото: cherkasy.church.ua
На перший погляд, здається, що милосердя і війна – речі несумісні. Якщо ти не вб'єш, то тебе вб'ють. Як у такій ситуації бути милосердним?! Там, де війна, неминуче поширюється гнів, ненависть, мстивість. Здається, що про милосердя можна говорити хіба що стосовно медперсоналу до поранених і хворих. Мій дідусь, який був поранений під час Другої світової війни, завжди з вдячністю згадував медсестру Шуру, яка, правильно оцінивши його поранення, порадила не погоджуватися на ампутацію ноги. Так він зміг повернутися з війни на двох ногах і з медаллю за відвагу. Недарма в старі часи медсестер, які доглядали за пораненими, називали сестрами милосердя.
Але все-таки милосердя не виключене і в середовищі військовослужбовців, які борються на полі бою. Учителем милосердя серед солдатів є святий пророк Іоанн Предтеча, який усіх закликав до покаяння. Коли воїни прийшли до нього з питанням, що їм робити, Він їм відповів: «Нікого не ображайте, не обмовляйте і задовольняйтеся своїм жалуванням» (Лк. 3:14). Деякі з екзегетів (тлумачів Святого Письма) вважають, що ці слова стосувалися лише тих воїнів, які, крім бойових дій, виконували поліцейські функції серед мирних громадян і могли цими своїми обов'язками зловживати, як це буває і зараз. Але, враховуючи миролюбний дух Євангелія, не думаю, що це стосується лише поліцейських.
Справа в тому, що війна – це завжди велика трагедія. По суті, це повернення в дикі язичницькі часи. Як можна зрозуміти з житій святих перших трьох століть християнства, воїни-християни (наприклад, св. вмч. Георгій Побідоносець або св. мч. Димитрій Солунський) ставали мучениками не стільки лише тому, що не хотіли принести жертву язичницьким богам, а більше через те, що проявляли на полі бою людяність і милосердя. Саме це викликало лють по відношенню до них у їх начальства. Так, від невіруючих воїнів не можна вимагати милосердя: це ніяк не вписується в їх обов'язки, побудовані на жорсткому розрахунку і суворій дисципліні. Але воїн-християнин, якщо він таким є не лише за ім'ям, просто зобов'язаний таке милосердя проявляти.
Будь-яка війна (справедлива чи несправедлива) – це завжди результат неймовірного розпалювання пристрастей, особливо пристрасті гніву. Щоб спалахнула війна, потрібно не один рік цілеспрямовано сіяти недовіру між народами. Не випадково є така давня приказка: «Якщо слово не вб'є, то палиця не допоможе». Отже, щоб припинилася війна, як вчить святитель Миколай Сербський, потрібно покаяння і боротьба з пристрастями. А це породжує не своєкорисливе, а справжнє милосердя. Лише воно остаточно може загасити полум'я війни. Цьому, на відміну від розкольників, вчить наша Церква, і саме це в усі часи викликає лють проти Неї з боку людей нецерковних і маловірних. Але християни за своєю природою не можуть не бути милосердними.
Читайте також
Як поводитися з невіруючими родичами?
Ігумен Амвросій (Макєєв) радить, як чинити воцерковленим родичам, які хочуть, щоб їхній близький звернувся до Бога.
Наскільки страшний гріх роду?
Чи може гріх предків відображатися на нащадках, чи кожен несе відповідальність лише за свої вчинки? Про те, як Православна Церква ставиться до поняття «родовий гріх», розмірковує архімандрит Серапіон (Довлатов).
У чому полягає суть християнського подвигу?
Про сучасне подвижництво розмірковує протоієрей Василій Кучер.
Як навчитися любити Бога всім серцем, усіма думками і всією душею?
Про те, як полюбити Того, Хто тебе створив, розмірковує протоієрей Василій Кучер.
«Нехай воскресне Бог»: чому ми говоримо про минулу подію як про майбутню?
Лінгвістичні та богословські особливості відомої молитви розбирає протоієрей Василій Кучер.