Як проявляти християнське милосердя під час війни?

Сестри милосердя. Фото: cherkasy.church.ua

На перший погляд, здається, що милосердя і війна – речі несумісні. Якщо ти не вб'єш, то тебе вб'ють. Як у такій ситуації бути милосердним?! Там, де війна, неминуче поширюється гнів, ненависть, мстивість. Здається, що про милосердя можна говорити хіба що стосовно медперсоналу до поранених і хворих. Мій дідусь, який був поранений під час Другої світової війни, завжди з вдячністю згадував медсестру Шуру, яка, правильно оцінивши його поранення, порадила не погоджуватися на ампутацію ноги. Так він зміг повернутися з війни на двох ногах і з медаллю за відвагу. Недарма в старі часи медсестер, які доглядали за пораненими, називали сестрами милосердя.

Але все-таки милосердя не виключене і в середовищі військовослужбовців, які борються на полі бою. Учителем милосердя серед солдатів є святий пророк Іоанн Предтеча, який усіх закликав до покаяння. Коли воїни прийшли до нього з питанням, що їм робити, Він їм відповів: «Нікого не ображайте, не обмовляйте і задовольняйтеся своїм жалуванням» (Лк. 3:14). Деякі з екзегетів (тлумачів Святого Письма) вважають, що ці слова стосувалися лише тих воїнів, які, крім бойових дій, виконували поліцейські функції серед мирних громадян і могли цими своїми обов'язками зловживати, як це буває і зараз. Але, враховуючи миролюбний дух Євангелія, не думаю, що це стосується лише поліцейських.

Справа в тому, що війна – це завжди велика трагедія. По суті, це повернення в дикі язичницькі часи. Як можна зрозуміти з житій святих перших трьох століть християнства, воїни-християни (наприклад, св. вмч. Георгій Побідоносець або св. мч. Димитрій Солунський) ставали мучениками не стільки лише тому, що не хотіли принести жертву язичницьким богам, а більше через те, що проявляли на полі бою людяність і милосердя. Саме це викликало лють по відношенню до них у їх начальства. Так, від невіруючих воїнів не можна вимагати милосердя: це ніяк не вписується в їх обов'язки, побудовані на жорсткому розрахунку і суворій дисципліні. Але воїн-християнин, якщо він таким є не лише за ім'ям, просто зобов'язаний таке милосердя проявляти.

Будь-яка війна (справедлива чи несправедлива) – це завжди результат неймовірного розпалювання пристрастей, особливо пристрасті гніву. Щоб спалахнула війна, потрібно не один рік цілеспрямовано сіяти недовіру між народами. Не випадково є така давня приказка: «Якщо слово не вб'є, то палиця не допоможе». Отже, щоб припинилася війна, як вчить святитель Миколай Сербський, потрібно покаяння і боротьба з пристрастями. А це породжує не своєкорисливе, а справжнє милосердя. Лише воно остаточно може загасити полум'я війни. Цьому, на відміну від розкольників, вчить наша Церква, і саме це в усі часи викликає лють проти Неї з боку людей нецерковних і маловірних. Але християни за своєю природою не можуть не бути милосердними.

Читайте також