Головний компас християнського життя
Запитання від Ірини Цвєткової:
Як навчитися чесноті розсудливості?
Відповідає протоієрей Василій Кучер:
Запитання гарне, і починати відповідати на нього найкраще з однієї історії.
У преподобного Іоанна Касіана Римлянина є розповідь про те, як старці в пустелі зібралися і стали міркувати, яка чеснота найголовніша. Одні казали, що піст, інші – що бдіння, треті – нестяжання, милосердя, мовчання. А преподобний Антоній Великий вислухав усіх і сказав: найголовніша чеснота – це розсудливість. Тому що без неї будь-яка чеснота ухиляється або вправо, або вліво, і людина зрештою приходить не туди, куди йшла.
Для ілюстрації того, що може бути без розсудливості, авва Касіан наводить такий приклад. Якийсь авва Ірон подвизався в пустелі п'ятдесят років і постився суворіше за всіх. Але радитися ні з ким не хотів. Скінчилося тим, що йому явився біс у вигляді ангела і велів кинутися в колодязь – мовляв, з тобою нічого не станеться, ти ж святий. Він і кинувся. Витягли його звідти ледь живим, зі зламаними руками й ногами, і через три дні він помер. Так, треба сказати, що в пустелі авва Ірон провів 50 років, але, як бачимо, без користі для себе, тому що не мав розсудливості.
То як же навчитися цієї чесноти? Одразу скажу те, про що думає більшість із нас: що розсудливість – це про розум, більше прочитати, більше дізнатися, стати дуже розумним. Але насправді отці Церкви кажуть зовсім інше.
Наприклад, преподобний Іоанн Ліствичник каже, що розсудливість народжується зі смирення. Не від начитаності і не від багатознання, а від смирення. Чому так? Та тому що людина, яка впевнена, що знає більше за інших, стає самовпевненою і бачить лише те, що хоче бачити.
А той, хто смиряється – той собі не довіряє і починає питати інших. Звідси й друга умова – порада. Так, авва Доротей на цьому просто наполягає і повторює слова Писання: «Спасіння ж у множині ради». Гірше нема, каже він, ніж самому собі бути порадником.
Є і третє, про що говорять нам отці. Коли ми з вами одержимі пристрастю, ми не можемо бачити світ навколо себе таким, яким він є. Тобто поки в людині діє роздратування, образа чи заздрість, вона тверезо судити не може в принципі. Не тому що вона дурень, а тому що дивиться крізь пристрасть, як крізь мутне скло.
Тому, кажуть отці, хочеш мати розсудливість – борись із пристрастями. Нагадаю, що в Посланні до Євреїв апостол Павло каже, що тверда їжа властива досконалим, «у яких чуття навиком привчені до розрізнення добра і зла» (Євр. 5:14). Зверніть увагу, що він підкреслює – «навиком привчені».
Тобто це не дар, який просто впав з неба, а навик, який напрацьовується. Тому якщо говорити зовсім практично, то починати вчитися розсудливості краще на дрібницях: сказати чи промовчати, відповісти зараз чи завтра, втрутитися чи не лізти. І дуже корисно взяти собі одне правило – у роздратованому або збудженому стані рішень не приймати взагалі. А ще питати. Не для того, щоб перекласти відповідальність на іншого, а щоб почути себе збоку. І пам'ятайте, що розсудливість з'являється не у найрозумнішого, а у найпростішого. Тобто у того, хто здатен сказати, що чогось не розуміє.
