Урок від безсловесної ослиці
Знаменитий віщун тричі бив свою ослицю за те, що вона не йшла вперед. А вона в цей час рятувала йому життя і бачила те, чого він не помічав.
Дорога на Моав звивається між виноградниками. По обидва боки тягнуться кам'яні огорожі, за ними зріють лози. Місце вузьке: двом не розминутися, возові не розвернутися. Цією дорогою їде верхи на ослиці чоловік на ім'я Валаам. Його знають далеко за межами рідних країв. Сам моавітський цар вірить, що кого Валаам благословить, той благословенний, а кого прокляне, той проклятий.
Їде він не просто так. Його покликав Балак, цар Моаву. Біля кордонів його землі став величезний народ, що вийшов з Єгипту, і цар злякався. Йому потрібна була людина, яка прокляне Ізраїль. За таку роботу він був готовий добре заплатити.
До речі, Валаам відомий не лише з Біблії. У 1967 році в Йорданії, у Дейр-Аллі, археологи знайшли на штукатурці стародавнього святилища напис, де згадується «Валаам, син Беорів, боговидець». Його датують приблизно IX–VIII століттями до Різдва Христового. Виходить, про віщуна пам'ятали й сусідні народи.
Правильні слова і неправильна дорога
Починається все цілком побожно. Старійшини Моаву приходять до Валаама «з дарунками в руках за ворожіння» (Чис. 22:7). Пророк не поспішає і питає Бога. Бог забороняє, і Валаам відмовляє послам.
Цар не здається і присилає нових, знатніших за попередніх. Валаам відповідає їм суворо: «хоч би Балак давав мені повний свій дім срібла і золота, не можу переступити веління Господа» (Чис. 22:18).
Гарно сказано, правда? Тільки ось після цих слів він чомусь просить послів залишитися на ніч – раптом Господь скаже щось іще. Але ж відповідь уже отримано. Навіщо питати знову?
Цього разу Бог, на подив, дозволяє: «іди з ними» (Чис. 22:20). А за два вірші читаємо: «запалав гнів Божий за те, що він пішов» (Чис. 22:22). Як так? Сам дозволив – і сам гнівається?
Тлумачі відповідають по-різному. Одні бачать тут застереження: пам'ятай головну умову і говори лише те, що скаже Господь. Інші вважають, що слова Валаама розходилися з його справжніми намірами.
Книга Чисел про користолюбство пророка прямо не говорить. Зате апостол Петро багато століть потому називає речі своїми іменами: Валаам «полюбив плату неправедну» (2 Пет. 2:15).
Три удари києм
А далі починається одночасно і смішна, і сумна сцена. На дорозі стає Ангел Господній з оголеним мечем. Ослиця його бачить, а знаменитий боговидець – ні.
Спочатку ослиця звертає в поле. Валаам б'є її, щоб повернути на дорогу. Потім Ангел стає «на вузькій дорозі між виноградниками, де з одного боку стіна і з другого стіна» (Чис. 22:24). Ослиця тулиться до огорожі й притискає господареві ногу до каменю. Знову удар. Утретє Ангел стає «у тісному місці, де ніде звернути» (Чис. 22:26). Подітися нікуди, і ослиця просто лягає під вершником. Валаам у люті хапається за києк.
Тричі вона побачила небезпеку. Тричі її за це побили. А господар, який славився умінням бачити невидиме, так нічого й не помітив.
Меч у чужій руці
І тут Господь відкрив уста ослиці. Вона питає господаря, за що він б'є її вже втретє. Що робить Валаам? Лякається? Падає на коліна? Нічого подібного. Він сперечається з ослицею, як із сусідом на базарі, і кричить: «якби в мене в руці був меч, то я зараз же вбив би тебе» (Чис. 22:29).
Меч і справді був поруч. Тільки він у руці іншого. Лише після цієї розмови Господь відкриває Валааму очі, і той бачить Ангела з оголеним мечем. Ангел пояснює: «якби вона не звернула від Мене, то Я вбив би тебе, а її залишив би живою» (Чис. 22:33).
Пророк був готовий убити тварину, яка щойно тричі врятувала йому життя.
Навіщо Богові говорюча ослиця?
Можна, звісно, поставитися до цієї історії як до кумедного біблійного курйозу. Але святі отці бачили в ній серйозний урок. Блаженний Феодорит Кирський пояснював, що Бог «лякає надприродною мовою ослиці та баченням Ангела, щоб дізнався Валаам, яке піклування має Бог про народ ізраїльський».
Господь не послав до віщуна ні пророка, ні царя. Він заговорив через найпростішу й безсловесну істоту, яка опинилася поруч. І великому мудрецеві довелося вислухати урок від власної ослиці.
Хто нас зупиняє?
Нам теж часом дуже хочеться їхати далі обраною дорогою – особливо якщо попереду обіцяють нагороду. Ми говоримо правильні слова про вірність Богові, а в думках уже підраховуємо вигоду. І перепитуємо Господа знову і знову, сподіваючись нарешті почути зручну відповідь.
А потім щось починає заважати. Обставини звертають нас зі шляху, притискають до стіни, а то й просто кладуть на землю. Або близька людина впирається і не дає зробити крок. Ми дратуємося і готові «побити» того, хто нас зупинив.
А може, варто спочатку озирнутися? Раптом наш опонент бачить те, чого не бачимо ми? Бог уміє говорити через найпростіших і непомітних людей. Головне – вчасно це зрозуміти, поки на дорозі не блиснув Його меч.
