Притча: про щастя та добро

Метелик у руках. Фото: isabelmartinventura.com

Жив-був цар. І його народ, і сусідні царі вважали його дуже жадібним. Він стягував зі своїх підданих величезні податки, ладен був відібрати останній шматок хліба в бідняка. Але якось вирішив цар, що треба навчитися робити добро, щоб сусіди-царі почали його поважати.

«Але в мене немає бажання робити добро, –  подумав він. – Напевно, ті, хто його творить, мають те, чого ще немає в мене». Він закликав своїх радників-мудреців і запитав їх, хто найбільше робить добра людям:

– Найбільше добра творить щасливий, – одностайно відповіли мудреці. – Щастя його переповнює, і він не може не ділитися з людьми.

«Але я нещасливий, – подумав цар, – через те, що мені чогось не вистачає... Мені не вистачає багатств. Ось коли я накопичу достатньо, то стану щасливим та почну робити добро».

І збільшив податки своїм підданим. Щоправда, після цього не став щасливішим, хоч і став ще багатшим.

Виявляється, добро творить щасливий, але зробити людину щасливою чуже добро не може. Щастя взяти силою або купити за гроші неможливо.

Читайте також

Світло Воскресіння на дні гинучого світу

Найрадісніший образ Воскресіння Христового візантійці написали не в золоту добу, а в умираючій імперії – на стіні усипальниці.

Квиток в один кінець: як діставалися до Єрусалима у XVIII столітті

Паломництво до Гробу Господнього було далеко не спокійною подорожжю. Перед від'їздом писали заповіт і прощалися з рідними назавжди.

Чому недбайливого студента в середньовіччі не могли повісити?

Статус кліриків і папські булли робили школяра недоторканним для міського суду та розлюченого натовпу.

Місяць закону і сонце благодаті

Митрополит Іларіон порівняв закон і благодать з місяцем і сонцем. А написав він цей твір у Києві, який щойно ледве встояв в облозі печенігів.

Розповіді про стародавню Церкву: як пастирі відокремлювалися від пастви

У цей період Церква шукала баланс між соборністю і владою ієрархії, між шлюбом і аскезою, між необхідністю церковного порядку і активною участю мирян.

Підземелля, де світла і спокою було більше, ніж у палаці

Римські катакомби були не сирими норами для втікачів, а підземним містом перших християн – з вентиляцією, світловими шахтами та фресками.