Притча: розмова в перукарні
Один чоловік прийшов до перукарні. Під час стрижки та гоління заговорили з перукарем про Бога.
Перукар сказав:
– Хоч би що ви мені казали, а я не вірю, що Бог є.
– Чому? – спитав клієнт.
– Достатньо вийти надвір, щоб переконатися, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, звідки стільки хворих людей? Звідки безпритульні діти? Якби він справді існував, не було б ані страждань, ані болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який допускає все це.
Клієнт замислився. Коли перукар закінчив роботу, клієнт щедро розплатився. Вийшовши з перукарні, він побачив на вулиці зарослого й неголеного чоловіка. Тоді клієнт повернувся до перукарні, запросив перукаря до вікна і, показуючи пальцем на бродягу, сказав:
– Перукарів не існує! – ввічливо підняв капелюха та вийшов.
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.