«Якщо в ім'я ідеалу ти робиш підлості, то ціна цьому ідеалу – лайно»

Всі ми звикли вважати, що священнослужителі є посередниками між людиною і Богом, на моральні якості яких ми повинні рівнятися. Далекі від Церкви люди навіть наївно звертаються до них «святий отець».

І коли людина не особливо орієнтується в канонах, вона інтуїтивно дивиться на те, як говорить і робить той чи інший священник чи єпископ.

У Дрогобичі на Львівщині громада УПЦ 28 років будувала свій храм прп. Іова Почаївського. Будувала на законно виділеній земельній ділянці, на свої гроші і здебільшого своїми руками.

Після початку війни влада вирішила храм відібрати та віддати його ПЦУ. А нещодавно передали думенківцям і землю, де цей храм стоїть.

Як би вчинили ви, якби мер вашого міста раптом вирішив зробити вам подарунок у вигляді тільки-но побудованого сусідського будинка? Звичайно, знайшлися б ті, хто радісно погодився б. Але для християнина сама думка, що можна спокійно користуватись відібраним в іншої людини майном, виглядає дико. Особливо, якщо це майно – храм. Як можна там молитися Богу, знаючи, що християни, котрі все життя цей храм будували, змушені тепер служити під брамою, на дорозі, під конвоєм тероборони? 

Для «архієпископа» ПЦУ Якова Макарчука це взагалі не проблема. Він подякував владі «за послідовне та мудре рішення», яке «очистить країну». Воно, мовляв, сприятиме:

• єдності українців, 

• зміцненню держави. 

Залишимо питання, чи допоможе єдності ситуація, коли одні українці грабують інших. Відповідь на нього очевидна. У ПЦУ часто кажуть, що їхній ідеал – сильна Україна. Але чи вони працюють на зміцнення країни? Судячи з їхніх реальних дій, ідеал трохи інший – сильна ПЦУ.

А ось що пишуть брати Стругацькі у романі «Хижі речі віку цього»: «Якщо в ім'я ідеалу доводиться робити підлості, то ціна цьому ідеалу – лайно».

У жодному разі не хочемо образити членів ПЦУ, але привід задуматися є серйозним.

Читайте також