Ризи: як досвід та подарунки імператорів набули священного символізму

Всім, хто хоч раз був у церкві, знайомий зовнішній вигляд священницьких риз. Постійним парафіянам зазвичай ще й якісь основні відомості про них відомі: значення кольору, назви частин. Але зовсім не багатьом відомі хоча б короткі відомості про історію походження облачення та значення кожної окремої його частини.

Якщо не обмежуватися «Вікіпедією», потрібну інформацію можна «накопати» у досить великому обсязі, ми ж дамо короткі коментарі щодо основних елементів одягу.

Можливо, це когось здивує, але священники на богослужінні в ранні віки християнства не виглядали так, як сьогодні. Деякі елементи одягу мають досить пізнє походження, особливо це стосується тих, право носіння яких є предметом нагородження.

Звідси запитання: чи може пресвітер відправляти богослужіння без цих елементів? Очевидно, що може. Якщо священник не вдягне, приміром, митру чи набедреник, звершені ним обряди чи священнодійства не стануть недійсними. Зовсім інша річ, скажімо, єпітрахиль – ось що стосовно неї пише святитель Симеон Солунський:

«Без єпітрахилі священник не повинен звершувати жодної служби і, якщо настає потреба відслужити якусь службу – молебень чи хрещення, чи якесь інше з священнодійств, а єпітрахилі немає під рукою: то, щоб не залишити справи, нехай він, благословивши або пояс, або шнур, або якусь тасьму, одягне її замість єпітрахилі і так звершить требу».

Святитель додає, що після використання такої імпровізованої єпітрахилі її вже не можна вживати як звичайну річ. Хтось із цим твердженням може й посперечатися, але мені здається, таки є грань, яку переступати не можна, і ця грань називається благоговінням.

Взагалі, якщо говорити про єпітрахилі, то вона справді має досить давнє походження. У перекладі з грецької сам термін означає «вбрання, що лежить на шиї». Перші задокументовані згадки про нього відносяться до VII століття і містяться у письмовій пам'ятці під назвою «Церковна історія».

Найближчим родичем єпітрахилі, майже «близнюком», є дияконський орар. У дохалкідонських церквах (Вірменській, Коптській та ін.) зберегли стародавній обряд: і досі при висвяченні пресвітера єпископ перекидає орар через шию, таким чином «перетворюючи» його на єпітрахиль. Про орар є згадки більш ранні – це 22 і 23 правила Лаодикійського Собору 364 року.

Очевидно, що історія єпітрахилі та ораря щільно переплетена й бере початок раніше IV століття. За однією з версій, їхнім «прадідусем» був рушник (убрус), який у стародавніх синагогах піднімали під час проголошення «Амінь» під час читання Святого Письма. «Єпітрахиль означає звершувану і низхідну згори благодать Духа», – описує символіку цього елемента облачення святитель Симеон.

Підризник чи той самий стихар – із ним усе досить просто – спочатку це рід туніки, тобто повсякденного одягу, що носиться як дияконами, так і пресвітерами. Коли «мода» почала змінюватися, стихар зберігся в богослужбовому вжитку і набув, скажімо так, сакрального значення, що виражається у вказівці на чистоту священного сану.

Приблизно така сама історія стосується фелоні. Спочатку вона була вовняним плащем, згадуваним ще апостолом Павлом (2 Тим. 4, 13). Покрій фелоні міг бути зовсім різним. То фелонь одягали на обидва плеча, то через одне; то вона була округлої, то квадратної форми; то короткою спереду (як сьогодні), то схожою на подовжений плащ мушкетера і т.п.

До речі, архієреї також спочатку носили лише фелоні, доки у XI-XII століттях візантійські імператори не подарували їм свій елемент одягу – сакос (у перекладі «мішок»). А ось символічне значення як фелоні, так і сакоса залишилися аналогічними і знову, за словом святителя Симеона, означають «найвищу силу, що походить від Духа, і осяяння».

З імператорськими подарунками пов'язане й походження поручів. Сьогодні ми не уявляємо священника без них, але спочатку це був елемент саме царського вбрання, яким стягували рукави нижнього одягу, що виступає з-під верхнього. Перші згадки про богослужбове вживання поручів належать до XII століття, саме тоді імператори делегували право їхнього носіння константинопольським патріархам. Поступово традиція їхнього носіння «переповзла» до інших єпископів та пресвітерів. А от представникам першого ступеня сану довелося чекати ще півтисячоліття, оскільки тільки в XVII столітті поручами стали нагороджувати окремих архідияконів.

Так само, як і поручі, додавав зручності під час служіння пояс. Хоча треба сказати, що цей елемент одягу відомий ще з старозавітних часів, коли Мойсей, за наказом Господа, опоясав Аарона (Вих. 28, 39-40; Лев. 8, 7). Святитель Симеон так пояснює значення пояса:

«Він… зображує міцність і панування Його [Бога] сили, а ще цнотливість. Крім того, пояс, що лежить на стегнах, означає освячення тіла разом із душею».

Історія риз – об'ємна, цікава та пишна тема, яка містить безліч цікавих фактів. Сподіваємося, що наші короткі коментарі спонукають читача поринути в неї глибше – у ній на нього чекає чимало дивовижних відкриттів.

Усі фото – із відкритих джерел.

Читайте також