Чому переслідувачі Церкви рано чи пізно опиняються на лаві підсудних?

«Не торкайтеся до помазаних Моїх і пророкам Моїм не робіть зла» (1 Пар. 16:22). Ці слова Святого Письма – не абстрактне попередження. Це закон, який діє з тією ж неминучістю, що і закони фізики. І останні події підтверджують це з лякаючою наочністю.

Якщо простежити долі тих, хто в останні роки найбільш агресивно виступав проти Православної Церкви, виявиться дивовижна закономірність. Дуже багато з них виявлялися фігурантами кримінальних справ, обвинуваченими в корупції або учасниками сумнівних схем. Гоніння на Церкву і її священнослужителів – це майже завжди ширма, за якою ховаються зовсім інші справи.

Урок з Пафосу

Колишній мер кіпрського Пафосу Федон Федонос – найсвіжіша ілюстрація цього духовного закону.

Федонос був одним з головних організаторів кампанії по усуненню митрополита Пафоського Тихіка. Він місяцями обходив всі кіпрські телеканали – навіть у дні Страсної седмиці! – і за допомогою наклепу вів кампанію проти владики. Федонос дійшов до того, що не соромився прямо диктувати Священному Синоду, що тому робити. Він постійно говорив, що митрополит Тихік – не компетентний як адміністратор (хоча факти свідчать про інше), стверджував, що він «недоступний» для простого народу (хоча владика майже щодня звершував Літургії в різних населених пунктах єпархії), заявляв, що владиці, з його прагненням до духовного життя, місце в монастирі: «Якщо ж хтось бажає абсолютного спокою, абсолютної тиші і закритих дверей, для цього існує безліч монастирів».

У підсумку Синодом було прийнято рішення про усунення митрополита Тихіка, прийняте з порушеннями Статуту Кіпрської Церкви. 17 жовтня це рішення було затверджено Патріаршим Синодом, а 8 січня 2026 року митрополит Тихік був усунений з повною забороною священнослужіння.

Що сталося з самим Федоносом? Вже на початку лютого 2026 року на Кіпрі спалахнув скандал з його участю. Його звинуватили відразу в декількох злочинах, серед яких – зґвалтування, домашнє насильство і фінансові махінації. У підсумку він був відсторонений від посади мера міністром внутрішніх справ Кіпру. Як бачимо, «закон відплати» невблаганний: влаштував усунення – отримав звільнення. Таким чином, Федонос домагався, щоб Тихік став колишнім митрополитом Пафосу, але... сам став колишнім мером Пафосу.

«Міндіч-гейт»

31 жовтня 2025 року Зеленський підписав указ про санкції на 10 років проти журналістів СПЖ і ресурсу «Перший козацький»: блокування рахунків, заборона на медіа, відключення телефонів та інтернету. Звичайно, журналісти – це не Церква, але, тим не менш, люди, які віддали життя її захисту. І «винні» вони перед Зеленським лише в тому, що висвітлювали події навколо УПЦ, інших «злочинів» у них немає.

Буквально через кілька днів після введення санкцій, світ був вражений «Міндіч-гейтом» – найбільшим корупційним скандалом в сучасній історії України.

За даними НАБУ, найближчий друг Зеленського Тимур Міндіч керував схемою відкатів до 15% з контрактів «Енергоатома». Привласнено мінімум 100 мільйонів доларів – і все це під час війни! Під час обшуків НАБУ знайшло пачки доларів, запечатані в американських банках – гроші західної допомоги. Крім того, в матеріалах справи фігурує фраза обвинуваченого: «Два мільйони пішли до Москви». Цікаво, кому?

Давайте просто порівняємо: церковним журналістам – 10 років санкцій, а корупціонерам за розкрадання сотень мільйонів – 3 роки санкцій (замість десяти). Міндіч і Цукерман в документах значаться громадянами Ізраїлю, що дозволяє їм як українським громадянам спокійно розпоряджатися своїми українськими активами. Дві співробітниці їх «бек-офісу» вийшли під заставу через добу – 37 мільйонів гривень внесла фірма зі статутним капіталом в 1000 гривень.

У той же час митрополит Святогірський Арсеній, пастир, чия Лавра стала притулком для тисяч біженців Донбасу, скоро два роки як сидить в СІЗО без права застави. Саме пастиря, який допомагає стражденним, а не шахраїв, які грабують народ, держава судить найсуворіше.

Примітно: саме РНБО, троє членів якої (включаючи Умерова) фігурують на «плівках Міндіча», зовсім недавно вводила санкції проти священників і єпископів УПЦ. Збіг? Навряд чи.

Духовні закони працюють в обидва боки

Тут не можна не помітити парадокс. Відомо, що ряд українських чиновників звертаються до ворожок, «екстрасенсів» і окультних практик – про це неодноразово писали і українські, і західні ЗМІ. Тема окультизму у владних кабінетах давно перестала бути секретом: Єрмак та інші високопоставлені особи, за даними преси та найближчого колишнього оточення Зеленського (наприклад, Юлії Мендель), вдаються до допомоги всіляких «провидців» і шаманів.

Здавалося б, люди, які серйозно вірять в дію якихось «потойбічних сил», повинні хоча б здогадуватися: якщо метафізичні закони існують, вони працюють в обидва боки. Не можна вірити в «енергії» і при цьому не боятися наслідків нападу на Церкву Божу. Не можна ходити до шаманів за «захистом» і одночасно накликати на себе те, від чого не захистить жоден шаман, – гнів Божий.

Духовні закони нічим не відрізняються від фізичних – вони діють незалежно від наших знань. Нападаєш на Церкву – страждаєш. Не тому, що хтось мститься, а тому, що такий закон. І гроші, зароблені на крові і стражданнях людей, несуть в собі не тільки матеріальний, а й метафізичний зміст. Він називається вічним прокляттям. Про це дуже слід пам'ятати тим, хто ініціює агресію проти Церкви.

«Кріт ФСБ» фабрикував справи проти УПЦ

Ще одним доказом того, що духовні закони працюють, може стати історія про розкриття «крота ФСБ» серед співробітників СБУ. Так, 13 лютого 2025 року тодішній глава СБУ Малюк затримав полковника Миколу Макіновича – керівника штабу Антитерористичного центру СБУ. За словами Малюка, Макінович роками працював на ФСБ. Його відділ «Т», який формально бореться з тероризмом, з 2018 року займався «виявленням злочинів» серед духовенства УПЦ. Методи були однотипні: священникам підкидали «проросійську» літературу під час обшуків (як у справі митрополита Іонафана), використовували свідчення «активістів» без доказів, залучали «експертів», які згодом були замішані в корупції.

Виходить, що структура, яка фабрикувала справи проти Церкви, контролювалася з Москви? Якщо врахувати, що гоніння на УПЦ поглиблювали розкол суспільства, то можна дійти висновку, що це саме те, що потрібно Кремлю.

Портрети «патріотів-корупціонерів»

Приклади з верхів – далеко не всі. На регіональному рівні закономірність ще наочніша. Ось конкретні люди, конкретні факти.

Максим Козицький, голова Львівської ОВА. Стояв за знищенням УПЦ у Львівській області, включаючи знесення Володимирського храму. Пафосно оголосив, що на Львівщині не залишилося громад УПЦ. Підозрюється в розкраданні гуманітарної допомоги на мільйони, будівництві «сімейної» дороги за 25 млн грн до курорту батька і в зв'язках з «Газпромом». Той, хто найголосніше кричав про «московських попів», виявився набагато ближче до Москви, ніж всі вони, разом узяті.

Анатолій Бондаренко, мер Черкас. За його підтримки відбулися криваві захоплення монастиря Різдва Богородиці та кафедрального собору: священникам і вірянам ламали руки, ноги, щелепи, стріляли з травматичної зброї прямо в храмі. Бондаренко хизувався своєю участю: після захоплення Михайлівського собору його обрали головою парафіяльної ради ПЦУ.

Ще в 2017 році прокуратура оголосила йому підозру за ст. 364 ККУ «Зловживання владою» через незаконне збагачення на кілька мільйонів. Журналісти «Лакмуса» і «1800» задавали незручні питання про його маєток на березі Дніпра, куплений за викидними цінами. Все місто гуде про схеми Бондаренка. Мабуть, кривавими атаками на «московських попів» мер вирішив довести свій патріотизм і закрити роти критикам.

Олександр Третяк, колишній мер Рівного. Активно сприяв насильницьким «переходам» до ПЦУ. За даними НАБУ, звинувачений у конфлікті інтересів, усунений судом з посади. Протягом року після вступу на посаду загадковим чином купив будинок за 90 000 доларів. Чому загадковим? Тому що за місяць до покупки Третяком він продавався за 220 000.

Федір Андрощук, керівник Національного музею історії України. Курирував знесення Десятинного монастиря, називаючи його «сміттям». Потім покинув країну. За словами нардепа Бобровської, «загубився на відкритті виставки в Литві». Виявилося, що Андрощук – громадянин Швеції, який спочатку не планував жити в Україні. Чиновник, який зносив наші святині, навіть не був по-справжньому українським чиновником.

Олександр Супрунюк, мер Нетішина. Публічно називав Церкву «біологічною зброєю», підтримував захоплення храмів. Виявилося – заробляв на війні: дрони, закуплені за його ініціативою за 20+ млн грн, мали завищену вартість комплектуючих, збиток бюджету – понад 6 млн грн. У підсумку Супрунюку вручили підозру.

Сергій Гамалій, колишній голова Хмельницької ОВА. У 1997 році затримувався за наркотики і рекет. Активно організовував «переходи» в ПЦУ методами підробки підписів – понад 30 скарг до судів. Звільнений за п'яне водіння. За 2023 рік «заробив» 17 млн грн, дружина купила будинок у Польщі.

Михайло Головко, голова Тернопільської ОВА. 21 червня 2023 року пообіцяв «вигнати російську церкву» з Почаївської лаври. 26 червня – через п'ять днів – затриманий за вимагання 1,8 млн грн у волонтера. П'ять днів між обіцянкою «вигнати Церкву» і арештом. Якщо це не дія духовного закону, то що?

Олександр Симчишин, мер Хмельницького. Навесні 2023 року Хмельницький став рекордсменом за «переходами» храмів до ПЦУ, які відбувалися за прямої участі адміністрації Симчишина.

Він також опинився в центрі корупційного скандалу. Симчишин реалізував схему: місто бере кредит на завод з переробки сміття, виплачує його з бюджету, а компанії з вивезення відходів підвищують ціни. У підсумку мешканці платять двічі, а можливі розкрадання можуть перевищити мільярд гривень. При цьому кредит – 28,5 млн євро, а проект оцінюється в 36,5 млн євро, що привернуло увагу ЄБРР.

Сергій Бобух, красилівський бізнесмен і чиновник. Бобух керував захопленням храму Різдва Христового в Красилові. Але ми вже знаємо: якщо чиновник бере активну участь у «захопленні» храмів, майже завжди це пов'язано з корупцією або скандалами. Історія Красилова це підтверджує: Сергій Бобух замішаний у кількох скандалах.

Нещодавно в Хмельницькому його адміністрація дозволила незаконну рекламу букмекерської контори FavBet на міських маршрутках, що порушує Закон України «Про медіа». При цьому FavBet належить Андрію Матюсі, який отримав російський паспорт.

Крім того, Бобух і його сім'я отримали шість гектарів землі, призначеної для учасників АТО, хоча самі на фронті не були.

Навіщо вони це роблять?

Звичайно ж, виникає закономірне питання: а навіщо ж тоді всі ці люди, замішані в корупції, так агресивно нападають на Церкву? Все, про що ми писали вище, ясно показує, що чиновники використовують «патріотизм» лише як прикриття для своїх інтересів.

Тактика тут, на наш погляд, гранично проста: покричав про «московських попів» – і ось ти «патріот», якого гріх запідозрити в роботі проти народу України. Тому що поки цей народ б'ється один з одним через храми, можна спокійно виносити валізи з грошима.

Людина з чистою совістю не піде захоплювати храм або фабрикувати справу проти священника. Не буде «доводити патріотизм», принижуючи співгромадян. А коли совісті немає – тоді з'являється страх викриття. І найкращий спосіб відвернути увагу – показати пальцем на іншого: «Дивіться, серед вас агенти Кремля!»

Порушення закону для цих людей давно стало звичкою. Захоплення храму – лише черговий її прояв. І тут треба розуміти: той, хто порушує Божий закон, той легко порушить і закон людський.

«Бог не буває зневажений»

Всі наведені приклади – не домисли. Це задокументовані, публічні факти, які кожен може перевірити. Що це: випадковість, збіг або статистична аномалія?

Ні. Це закон. «Бог не дається зневажувати» (Гал. 6:7). І коли люди зневажають Церкву – вони страждають. Завжди. Позбавлення єпископа права звершувати Божественну літургію, заборона священнослужіння заради особистих амбіцій, захоплення храмів заради політичних очок, фабрикація справ проти священників – все це виходить за рамки простої несправедливості і межує з богохульством. А значить, і покарання не забариться.

Порушення людських законів, і, як наслідок, Божих законів, не може залишатися без наслідків. «Все таємне стає явним».

Ми не радіємо чиємусь падінню. Але сподіваємося, що всі учасники гонінь на Церкву схаменуться і зрозуміють, що вони роблять – поки є час. І якщо ви чуєте від політика, що Церква – «рука Кремля», подивіться, де в цей момент його власні руки. Практика показує: у переважній більшості випадків ці руки міцно застрягли в наших власних кишенях.

Читайте також