«Канонічна математика» Константинополя, або Звідки в ПЦУ взялися єпископи

На Фанарі вважають, що хіротонія, здійснена людиною без сану і самозванцем, є дійсною. Фото: СПЖ

Останнім часом керівництво ПЦУ декларує готовність до діалогу. Цей діалог має розпочатися без попередніх умов і закінчитися примиренням та зціленням існуючих нині поділів між українськими православними конфесіями. Не будемо аналізувати щирість таких декларацій, поговоримо про проблему, яку в даному контексті не можна обійти. Без її вирішення неможливі ніякі «зцілення» і «примирення», тому що вона лежить в основі самого церковного буття. Це питання єпископських хіротоній або «валідності» єпископату. Поняття валідності означає придатність, дійсність, законність, здатність виконувати поставлені завдання.

У цьому плані вельми показовою є історія, розказана істориком і богословом Сергієм Шумилом про логіку представників Константинопольського Патріархату під час вирішення питаннь про єпископські хіротонії в УАПЦ. Шумило розповів, як у 2018 році відправив до Константинополя ціле розслідування про перші єпископські «хіротонії» в УАПЦ у 1990 р. У них брав участь позбавлений Російською Церквою сану архієпископ Іоанн Боднарчук і якийсь Вікентій Чекалін. У розслідуванні було переконливо доведено, що Чекалін був не єпископом, а самозванцем, шахраєм і педофілом. Але участь подібної особистості в «хіротонії» УАПЦ Константинополь нітрохи не збентежила. За словами Шумила, тодішній секретар Синоду Константинопольського Патріархату, а нині митрополит Анкарський Григорій, заявив, що Чекалін просто «нуль», а «благодать»  на «єпископів» УАПЦ перейшла одноособово через Боднарчука.

«Чекалін – це нуль, тобто це взагалі не єпископ, це випадкова людина, яка там опинилася в силу певних обставин. Це нуль. А в математиці чи множиш на нуль, чи ділиш на нуль, додаєш нуль, віднімаєш нуль – він нічого не створює, нічого не дає в результаті», – так пояснив своє розуміння математики секретар Синоду Константинопольської Церкви.

Канони, екклезіологія та валідність

Навіть якщо вважати, що позбавлений сану Бондарчук – це одиниця, математичні закони спростовують «канонічну математику» Константинопольського Патріархату. При множенні або діленні будь-якого числа на нуль ми в результаті отримуємо тільки нуль. І у випадку з канонами Церкви ми бачимо такий же результат.

У православній традиції питання канонічності хіротоній – це не формальність і не юридична умовність. Хіротонії не можна звести до механічної передачі умовної «благодаті», ніби це якась субстанція, що перетікає від одного просторового тіла до іншого. Не діє тут і «канонічна математика», згідно з якою, якщо Чекалін «нуль», то його участь у «хіротонії» нічого не додає і не віднімає. Питання про те, що єпископа можуть рукопокладати мінімум два єпископи, торкатися не будемо.

Через єпископське рукопокладення здійснюється апостольська спадкоємність, а значить – і євхаристійна єдність Церкви. Тому церковні канони так жорстко ставляться до молитовного, а тим більше літургійного спілкування з єретиками, розкольниками і взагалі не належними до Церкви особами. Наприклад, правило 10 святих Апостолів проголошує: «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений». Про це також говорять 11-е, 45-е Апостольські правила і ціла низка правил Вселенських Соборів.

Чому ж так суворо? І чому Боднарчук за участю Чекаліна не міг в принципі рукопокласти дійсного єпископа? Тому що нехтування канонами, які суворо забороняють молитовне спілкування з відлученими від Церкви, свідчить: така людина служить не Богу і не Церкві, а іншим цілям – і тому не здатна нести людям Благу Звістку і здійснювати Таїнства. Апостольська спадкоємність – це не механічна передача благодаті: вона передбачає вірність апостольському вченню в його цілісності. Той, хто вже в момент архієрейської хіротонії здійснює дії, спрямовані на руйнування церковної єдності і що суперечать Символу Віри («Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву»), – той не може стати справжнім єпископом.

Голоси помісних Церков: сумніви, які нікуди не зникли

Про те, що не можна заплющувати очі на початкове нехтування канонами і «рукопокладати» єпископів, перебуваючи під церковною анафемою, заявляли багато помісних Церков. Найбільш грунтовну заяву з цього приводу зробив нині покійний архієпископ Албанський Анастасій. Наприклад, у листі до Патріарха Варфоломія від 14.01.2019 р. він писав: «Всеправославно визнається як основний екклезіологічний принцип, що хіротонії єретиків і схизматиків, а особливо – скинутих і відлучених, як "таїнства", здійснені поза Церквою, недійсні. Цей основний принцип нерозривно пов'язаний з православним вченням про Святого Духа і становить непохитну основу апостольської спадкоємності православних єпископів».

Румунська Православна Церква в рішеннях Священного Синоду від 2019 р. прямо зафіксувала невирішеність питання «неканонічних ієрархів і священників в Україні». Румунські архієреї вказали, що без ясної відповіді на проблему спадкоємності і хіротоній говорити про повне церковне визнання ПЦУ неможливо.

Патріарх Болгарської Церкви Даниїл ще у 2019 р. в бутність свою митрополитом Відінським направив православним ієрархам послання, в якому, зокрема, заявив: «У ході триваючого вираження думок різними православними ієрархами і богословами, включаючи обмін листами деяких предстоятелів з Патріархом Варфоломієм, були висловлені вельми серйозні побоювання. Одне з них стосується вкрай проблематичного неканонічного статусу "ієрархії" церковної структури, якій був дарований Томос».

Ставши патріархом, він не змінив своєї думки. В одному з недавніх інтерв'ю Патріарх Даниїл сказав, що існують «значні канонічні перешкоди» для визнання ПЦУ.

Навіть Кіпрська Церква, яка згодом умовно визнала ПЦУ, у лютому 2019 р. заявила: «Двотисячолітній досвід Кіпрської Церкви, а також Православної Церкви в цілому, породжує у нас сумніви щодо можливості подальшого затвердження рукопокладень, здійснених скинутими, відлученими від Церкви і анафематизованими єпископами. Ми, православні, прийняли скинення, відлучення від Церкви і анафематизацію деяких осіб, що зіграли провідну роль в українській кризі».

Досі в Кіпрській Церкві йде публічна дискусія про неможливість визнання «хіротоній» ПЦУ, а багато кіпрських ієрархів відмовляються поминати Сергія (Епіфанія) Думенка.

Ікономія чи свавілля

Та пресловута ікономія, на яку люблять посилатися представники Константинопольського Патріархату, дійсно мала місце в історії Церкви. Історія знає різні форми прийняття розкольників. Але, по-перше, факт застосування ікономії вже свідчить про наявність канонічної проблеми. По-друге, застосування ікономії завжди мало на меті загальноцерковну користь. У даному випадку – це єдність Церкви. І по-третє, застосування ікономії передбачало її рецепцію всією повнотою Церкви. Іншими словами, для застосування ікономії необхідна загальноцерковна згода на це. Інакше ікономія приносить тільки шкоду.

У випадку прийняття українських розкольників Константинопольським Патріархатом «у сущому сані» з самого початку було зрозуміло, що це призведе не до єдності Церкви, а до ще більшого поділу. Причому поділу більш глибокого, ніж раніше. І, звичайно ж, на таку ікономію не було згоди всіх або хоча б більшості помісних Церков. Це було одноосібним рішенням Константинопольського Патріархату.

Подальша поведінка українських розкольників, яких визнав Константинополь і з яких утворив ПЦУ, явним чином довела їхню недійсність. Замість того, щоб проповідувати Євангеліє і вчити своїх послідовників заповідям Божим, «ієрархи» ПЦУ заохочують захоплення храмів УПЦ, насильство над вірянами УПЦ, законодавчу заборону УПЦ і так далі. «По плодах їхіх пізна́єте їх» (Мф. 7:16).

Діалог без підстави

Скільки б не говорилося про необхідність діалогу УПЦ і ПЦУ, усе розбивається об очевидну проблему. Якщо щодо благодатності ієрархії УПЦ ні в кого немає сумнівів (навіть у ПЦУ), то «ієрархію» ПЦУ визнають лише чотири помісні Церкви, та й то не в повному складі. Уявімо, що раптом УПЦ вирішить заплющити очі на неканонічність хіротоній ПЦУ й об’єднатися з нею. Чи зміняться позиції Албанської, Болгарської, Румунської та всіх інших Церков, які не визнають ПЦУ? Очевидно, ні, оскільки ця позиція зумовлена православною еклезіологією, а не думкою УПЦ. А отже, зрештою ми отримаємо сумнів у канонічності вже цієї «об’єднаної» української церковної структури.

Твердження про те, що питання хіротоній – справа минулого, не витримує критики. Воно залишається на порядку денному й спливатиме під час кожної спроби розв’язання української церковної кризи.

Єдиним реалістичним і богословськи правильним способом подолання цієї кризи є її соборне всеправославне обговорення й вирішення. Без цього будь-які заклики до діалогу – не більше ніж фарс і гра на публіку.

Читайте також