Київська спадщина князя, що зрікся престолу

27 жовтня Православна Церква згадує святого Києво-Печерської лаври преподобного Миколу Святошу. Відомостей про цього подвижника збереглося не так багато, але він все-таки залишив свій матеріальний слід в історії, свідками якого можемо бути ми з вами. Однак, перш ніж перейти до нашої безпосередньої теми, додамо трохи критичної лірики.

У мене завжди викликали повагу люди, які добре орієнтуються не лише в масштабних історичних подіях, а й в історії того регіону, де вони живуть. На жаль, сьогодні мало кого цікавлять скільки-небудь глибокі дослідження в будь-якій з областей знань, доводиться стикатися навіть з прикладами відвертого невігластва. Вражає ще й те, що саме невігластво нерідко не сприймається як недолік і розмова часто переводиться на жарт.

Якось я став свідком розмови двох дівчат, які, проїжджаючи мостом імені Є.О. Патона в Києві, задумалися над тим, хто ж такий цей Патон. Жодна з них не знала нічого про цю людину зі світовим ім'ям, зрештою вони просто посміялися та змінили тему. Подібним чином іноді доводиться дізнаватися, що зустрічаються навіть корінні жителі Києва, які народилися й виросли в столиці, але при цьому жодного разу не відвідали Києво-Печерську лавру. І я важко уявляю, чим можна простимулювати інтерес до історичної, культурної та духовної спадщини того регіону, в якому ми живемо і який насправді дуже любимо. Точно можу сказати одне – розвивати та заохочувати цей інтерес обов'язково потрібно.

Але повернемося до преподобного Миколи Святоши. Його мощі мирно спочивають у Ближніх печерах Лаври, до яких ми, за можливості, прикладаємося з короткою молитвою і йдемо далі. Однак якщо ми не знаємо, якою він був людиною, то в нашій голові в цей момент не виникне жодного образу, жодного прикладу. Об'єктивно кажучи, за такої кількості святих, як у Києво-Печерській лаврі, тримати в пам'яті відомості про всіх досить важко, але деякі лакуни заповнювати все-таки варто.

Всім добре відоме ім'я благовірного князя Ярослава Мудрого, і от тепер ми будемо трохи знайомі і з його правнуком, яким і є преподобний Микола. Традиційно заведено називати його князем Чернігівським, але у Чернігові він не правив. До постригу майбутній подвижник носив ім'я Святослав і був старшим сином, а відповідно, і першим спадкоємцем Давида Святославовича – чинного Чернігівського князя та першого святого благодатної Чернігівської землі.

Спочатку Святослав Давидович займав престол у Луцьку. У нього були дружина та діти. До речі, одна з дочок стала дружиною новгородського князя Всеволода Мстиславовича. В результаті міжусобиці та навали половців Святослав лишився свого уділу, після чого не намагається його повернути, відмовляється від успадкування Чернігівського престолу та приймає постриг у Печерському монастирі у 1106 році.

Історичні чинники відіграли тут свою роль, але ми все ж таки не можемо не сказати і про його особистий подвиг, коли після князівських палат і влади майбутній святий смиренно несе послух в обителі, заготовляючи дрова і носячи воду. Ми цілком можемо припустити, що це був плід виховання благочестивого батька. Аристократизм преподобного Миколи дав про себе знати і в монастирі – на отримані гроші від рукоділля та продажу особисто ним вирощених фруктів та овочів він купував книги, які любив читати, і після смерті залишив рідній обителі бібліотеку.

На його кошти також було здійснено переклад з грецької мови «Послання папи Лева I Константинопольському патріарху про єресь Євтихія», проте робота була завершена вже після його смерті. Ця праця стала однією з важливих писемних пам'яток давньої Русі. У рік смерті, або трохи раніше, Микола Святоша виступив у ролі миротворця, примиривши братів-княжичів у Чернігові.

І це всі невеликі відомості про життя нашого святого. Крім прикладу особистого подвигу, преподобний Микола залишив нам ще Троїцьку надбрамну церкву Лаври, зведену за його кошти – сьогодні це найдавніший із наземних храмів усіма улюбленї обителі. Церква є частиною фортифікації монастиря. Троїцький храм пережив землетрус 1230 року і нашестя орд Батия – десятьма роками пізніше.

Існує думка, що село Троєщина (сьогодні це район Києва) отримало свою назву саме від надбрамної церкви, оскільки саме в цій місцевості на Лівому березі Дніпра були монастирські земельні уділи.

Якщо буде можливість, обов'язково трохи затримайтеся біля стін Троїцького храму, тут ви зможете не тільки відчути дух древніх подвижників, які зводили стіни, а й доторкнутися до домонгольської кладки, якій вже дев'ятсот років. Тут же, неподалік центральної брами, преподобний Микола заснував монастирську лікарню з домовим храмом на честь святителя Миколая Чудотворця.

Крім Троєщини, наш святий дав назву ще одній київській історичній місцевості – Святошино (сьогодні це також один із районів столиці), тут розташовувалися його особисті землі ще до прийняття постригу. На згадку про це біля місцевої райради у 2006 році було встановлено пам'ятник Миколі.

Така є спадщина преподобного Миколи Святоши – людини, яка зреклася князівського престолу, але при цьому залишила в історії вельми значний слід навіть без влади – просто будучи ченцем.

Читайте також