Хто такий Гієзій і чому про нього говориться у Каноні Андрія Критського

Гієзій і мертва дитина. Фото: СПЖ

На самому початку Великого посту і на його п'ятому тижні в храмі читається Великий покаянний канон Андрія Критського. Читання канону викликає в учасників служб глибоке покаянне почуття. Це не дивно, адже його автор, Андрій, святитель Критський, богослов, учасник VI Вселенського Собору, був відомий серед сучасників як щирий молитовник, що володів яскравим даром красномовства.

​Це була людина високоосвічена, що отримала початкові знання з риторики та філософії в Дамаску, а потім в Єрусалимському монастирі святого Савви Освяченого вивчала праці отців Церкви та Святе Письмо. Невипадково в Покаянному каноні так багато відсилань до Святого Письма і, зокрема, до Старого Завіту. Ці відсилання були добре зрозумілі ченцям того часу, але не так очевидні для нас, на відміну від покаянного почуття, що пройшло крізь віки і сьогодні викликає сльози на очах наших сучасників.

​Особи канону: Офні, Фінеес та інші

У каноні багато десятків імен. Про багатьох з них ми чули, наприклад, про пісноспівця Давида, пророка Єлисея, Мойсея та Аарона. Шлях кожного з них супроводжувався великими випробуваннями та душевною боротьбою, яка була нелегкою, однак привела їх зрештою до Бога. Але були й інші, про яких ми знаємо мало. У Старому Завіті вони згадуються як грішники, що порушили Божу волю і нічого не зробили заради виправлення свого шляху. Хто такі Офні та Фінеес, Ахітофел? Хто такий Гієзій?

​Святитель Андрій порівнює себе і нас з ними – з тими, хто на шлях покаяння ще не став.

Можна, звичайно, заперечити, мовляв, слова автора канону були звернені до ченців того часу, а шлях чернецтва і так полягає у відреченні від світу та вихованні в собі покаянного почуття. Але, якщо будь-який християнин погляне у власну душу, що він побачить там?

​Дізнаючись більше про осіб Великого канону, ми краще побачимо самих себе, тому що є речі, які не залежать від часу написання того чи іншого тексту, вони вічні та актуальні для кожного з нас. Приклад Гієзія, що жив за часів пророка Єлисея, якраз із таких.

​Гієзій: слуга пророка і «скверний розум»

Гієзій, або Гехазі (івр. – «долина зору»), згадується в Четвертій книзі Царств як супутник і помічник пророка Єлисея, а в Великому каноні Андрія Критського його оцінка вельми нелицеприємна:

​«Гієзієв наслідувала єси розум скверний (нечистий норов) завжди, окаянна душе, єгоже сребролюбіє відклади поне (хоч) на старість: біжи геєнського вогню, відступивши злих (діл) твоїх».

​Старозавітна історія розповідає, що пророк Єлисей був вдячний багатій жінці з Сонама за гостинність. Гієзій звернув увагу пророка, що чоловік сонамітянки старий і вона бездітна. Тоді Єлисей сказав жінці, що нагородою їй буде син. Але через кілька років довгоочікувана дитина захворіла і померла. Тоді сонамітянка поїхала до гори Кармил і впала в ноги Єлисею.

​Пророк велів Гієзію бігти вперед і дав йому свій посох, щоб той поклав його на хлопчика, а сам разом з матір'ю отрока пішов слідом. На шляху вони зустріли Гієзія, який сказав, що посох він поклав прямо на обличчя дитини, але хлопчик не прокинувся. Тоді пророк Єлисей воскресив отрока сам.

​Проказа за срібло

​У наступному розділі Книги Царств ми знову зустрічаємося з Гієзієм. Пророк вилікував багатого сирійського військачальника Неємана від прокази, а грошей за зцілення не взяв. Гієзій же повернувся до Неємана і від імені пророка попросив про оплату, взявши два таланти срібла – велику суму за тих часів навіть для військового начальника – і дві зміни одягу.

​Отримане він сховав, міркуючи, що у багатого сирійця не убуде, а їм з учителем у мандрах і гроші, і одяг завжди стануть у пригоді, та й взагалі ці гроші можна залишити собі і непогано жити надалі. Потім з порожніми руками він прийшов до Єлисея. Навіть коли Єлисей запитав його: «Звідки ти прийшов, Гієзію?» – він не зізнався, що кудись ходив.

​У покарання за жадібність та обман Гієзій, а також його потомство були вражені проказою: «Проказа Неємана прилипне до тебе… І [Гехазі] вийшов від нього прокаженим, білим, як сніг» (4 Цар. 5:27). Крім того, він позбувся честі й надалі служити пророку Єлисею.

​Історія з відкритим фіналом

Здавалося б, на цьому акті справедливого відплати і кінець історії, але в кінці Книги Царств ми знову зустрічаємо Гієзія. Він розповідає цареві Йораму про чудо з сином сонамітянки. У 8-му розділі Четвертої книги Царств він називається знову «слугою чоловіка Божого».

​Це історія з відкритим фіналом. Навряд чи хто-небудь пустив би прокаженого в царські покої і дав говорити з царем.

Що сталося з того моменту, як Гехазі цілком справедливо отримав покарання від пророка, до появи його в царському палаці – історія мовчить. І це дає надію і нам.

​Гієзій схожий на сучасну людину: він, безумовно, розумний, його слухає сам пророк Єлисей, він спостережливий. Гієзій намагається виконувати побажання пророка, хай навіть не завжди йому це вдається. Він практичний і жадібний, за що був покараний. При цьому духовно він незрілий: позбавлений милосердя, не завжди чесний, не вважає гріхом збрехати язичникові, а пізніше – не тільки язичнику, але й пророку Божому.

​Святитель Андрій Критський використав історію Гієзія, щоб показати, як хвороба душі руйнує людину і як важливе покаяння. Він закликає хоча б у «старості» (духовній зрілості або в кінці життя) залишити пристрасть до наживи, щоб уникнути «геєнського вогню», який символічно співвідноситься з проказою, що вразила Гієзія за його гріх.

Читайте також