Скандал у Львові: чому УПЦ марно доводити свій патріотизм

У Львові виник скандал через присутність ієрарха УПЦ на відкритті медцентру. Фото: СПЖ

У Львові розгорівся скандал через відкриття реабілітаційного центру UNBROKEN. Причина – присутність на заході митрополита Львівського і Галицького Філарета (Кучерова).

Представники УГКЦ і ПЦУ, а також патріотична громадськість різко розкритикували мера міста Андрія Садового за запрошення архієрея УПЦ на захід.

Клірик УГКЦ Юстин Бойко назвав те, що сталося, «тріумфом Московського Патріархату у Львові» і «публічною спробою мера міста особисто реабілітувати його». Бойко розмістив у фейсбуці кілька публікацій, кульмінацією яких стало відкритого листа Садовому. Він закликав Службу безпеки України перевірити Львівську міську раду як головного організатора заходу «на зраду національним інтересам України».

З жорсткими заявами щодо присутності ієрарха УПЦ на відкритті медцентру виступили мало не всі політики Галичини, тему підхопили місцеві ЗМІ. Народний депутат Софія Федина заявила, що це «лютий треш», партія «Євросолідарність» зажадала відповісти на запитання: «Хто і навіщо відчиняє двері Московському Патріархату?», а депутат Львівської міськради Ігор Зінкевич закликав з’ясувати, хто ж запросив митрополита УПЦ на захід.

Ветеран Роман Кравець влаштував біля міськради Львова одиночний пікет із плакатом, на якому було написано: «Геть Московський Патріархат і Садового».

Хвиля хейту була настільки потужною, що Садовий того ж дня був змушений опублікувати коментар щодо ситуації. Текст вийшов заплутаним і непереконливим. За його словами, він архієрея не запрошував, митрополит на відкритті UNBROKEN нічого не освячував, і загалом «це все одно дуже погана історія».

Пояснення Садового нікого не задовольнило, і гарячі голови вже вимагають його відставки. Але що ж сталося?

Як усе було

6 серпня 2026 року у Львові було відкрито корпус реабілітаційного центру для поранених солдатів ЗСУ UNBROKEN. У заході взяли участь мер Львова Андрій Садовий, виконувач обов’язків голови Львівської облради Юрій Холод, заступник голови Львівської обласної військової адміністрації Крістіна Замула, депутати міськради від різних фракцій і керівництво Першого медичного об’єднання Львова, а також мер Фрайбурга.

Митрополит Філарет опинився на заході з тієї причини, що він у 2023 році передав місту будівлю площею 3500 кв. м, у якій і відкрили медцентр. «У квітні 2023 року рішенням Священного Синоду будівлі колишнього монастиря Воскресенців, що належали Львівській єпархії на праві власності, передано громаді міста Львова», – написав у фейсбуці архієрей. Завдяки меценатам із Тайваню, які вклали в ремонт і переобладнання будівлі 5 мільйонів євро, і вдалося відкрити медцентр.

На відкритті мер Садовий прокоментував ситуацію так:

«2023 рік. Війна в жорсткій фазі. Лікарня переповнена. Приходить владика Філарет і каже: „Я готовий передати, подарувати лікарні порожню будівлю“. Ця пропозиція була легким позитивним шоком, тому що рідко хто дарує».

Андрій Садовий мер Львова

Генеральний директор Першого медоб’єднання Львова Олег Самчук на відкритті центру заявив: «Це приміщення подарував лікарні владика Філарет, хочу підкреслити, і без нього цього не було б».

Роль самого митрополита на заході полягала в тому, що він зачитав акт 2023 року про передачу приміщення лікарні. І ось тут виникають певні запитання.

Квітень 2023-го: фінал розгрому єпархії

Квітень 2023 року – фінал розгрому Львівської єпархії УПЦ владою, активістами і представниками ПЦУ. Нагадаємо, що 5 квітня відбулося силове захоплення кафедрального Георгіївського собору у Львові, а наступного дня влада екскаватором знесла Володимирський храм. У цей же час у Львові розірвали договір оренди зі Свято-Троїцькою громадою. Таким чином, уже до 7 квітня в місті не залишилося жодного легального приходу УПЦ. Андрій Садовий прокоментував це так: «За ці два дні ми завершили історію Московського Патріархату в нашому місті».

Але особливо цікаво, що у своїх коментарях мер згадує і будівлю, де через три роки відкрили медцентр. 4 квітня 2023 року він заявляє: «Приміщення на Пекарській будуть прийняті на баланс міста. Тут будемо розвивати систему реабілітації. Ініціатива важлива, „богоугодна“, тому, думаю, ніхто не буде проти». Дивно, але ні про який подарунок з боку митрополита Філарета він не згадує. А 6 квітня Садовий ще раз говорить про той самий об’єкт: «Приміщення на Пекарській офіційно перейшло в користування Першого медичного об’єднання».

Мабуть, Садовий на той час уже був поінформований про «подарунок». І, швидше за все, будівлю все одно б у Церкви відібрали, так чи інакше.

Тим не менш добровільна передача кардинально спростила владі завдання. І ось тут ми переходимо до найголовнішого.

Допомагай не допомагай, все одно ти ворог

З боку вчинок львівського архієрея виглядає зразково патріотичним. Церква безоплатно передає місту будівлю в 3500 квадратних метрів – і не під якісь побутові потреби, а під лікування поранених захисників Батьківщини. Важко придумати жест, який держава і суспільство мали б оцінити вище. Львівське суспільство «оцінило» його цькуванням і образами – причому дісталося навіть не архієреєві УПЦ, а тим, хто дозволив йому прийти на відкриття медцентру.

І дана ситуація – урок для всієї УПЦ.

Сьогодні, коли вже кілька років ми спостерігаємо безпрецедентне переслідування Церкви, все ще є архієреї і священники, які щиро вважають, що гонителі просто помиляються. Мовляв, варто відкрити їм очі на те, що в УПЦ такі самі патріоти своєї країни, – і все зміниться.

Приклад із митрополитом Філаретом наочно демонструє, що всі ці надії – найглибша омана.

По-перше, львівський архієрей припинив поминання Патріарха Кирила ще до рішення Собору в Феофанії. Його погляди на майбутнє УПЦ – відверто «проавтокефальні», російське вторгнення він засуджує послідовно і публічно, а Львівська єпархія до свого розгрому владою постійно допомагала армії. І на що це вплинуло? Ні на що.

По-друге, ні до чого не призвели контакти митрополита Філарета з керівництвом міста. Головний редактор уніатського ресурсу RISU Тарас Антошевський говорить про ситуацію так: «Мене не здивувало, що митрополит Філарет з’явився у Львові. Бо в нього є і майно, і прихильники. Він і надалі, можливо, фігуруватиме. Тому що він не був персоною нон грата в кабінетах чиновників, не був чужим для багатьох».

Тобто архієрей намагався налагодити зв’язки з керівництвом, але щойно «громадськість» підняла у Львові свій істеричний голос, від нього одразу ж відмежувалися.

Якщо згадати слова подяки Андрія Садового на адресу митрополита Філарета на відкритті медцентру, видно, що він готувався до присутності архієрея на заході. І навіть якщо мер Львова не запрошував ієрарха особисто, всі розуміють, що без його волі присутність архієрея УПЦ була б неможливою. Але через кілька годин, коли в медіа розгорівся скандал, Садовий каже вже зовсім інше: «Ні, я його не запрошував. Ні, я не погоджував список гостей, тому що в нас кожен має свою відповідальність і своє бачення. Тут справді стався прокол».

А говорячи про будівлю на Пекарській, мер про подарунок єпархії не каже жодного слова: «Після початку повномасштабної війни її повернули суспільству Львова. Спокійно, без конфліктів і багаторічних судів. Так. Таке теж буває». Тобто, згідно з цими словами Садового, будівля перейшла у власність міста «сама».

І це дуже наочний урок для всіх архієреїв і священників, які все ще розраховують на свої контакти з владою. Розрахунок цей хибний і наївний.

Можна домовлятися, можна дарувати приміщення, можна надавати місту гуманітарну допомогу, відправляти на фронт авто та інше. Але якщо хтось вирішить розігнати хейт проти «московського попа», все це одразу ж обнулиться.

І тут потрібно сказати, чому так відбувається. Масштабна антицерковна риторика, яку ми спостерігаємо останні роки в Україні, призвела до того, що духовенство і віруючі УПЦ перетворилися на касту цілковито безправних людей.

Найяскравіше це висловив клірик ПЦУ Сергій Янчук, особисто зрізаючи замки з храму УПЦ у селі Чернявка Житомирської області. «Які у вас тут права? – звертається він до настоятеля храму. – Ви ворог народу. Я вам навіть руки не подам».

І найвиразніше це проявляється саме в Галичині, центр якої, як вважають місцеві жителі, є культурною столицею України. Тут не залишилося жодної легальної громади УПЦ. Віруючі збираються на літургії таємно, у «явочних» квартирах, озираючись, чи не стежать за ними «патріоти». І це не зайві заходи обережності. За такими громадами полюють журналісти й «активісти». І якщо їх виявляють, то слідують «виховні» заходи, наприклад обливання священників зеленкою.

Які звідси висновки?

Дуже прості. Для духовенства і віруючих УПЦ доводити суспільству свою любов до Батьківщини – заняття цілковито марне. Ти можеш робити для країни в десять разів більше, ніж найзапекліші «патріоти», і це ні на що не вплине. Масована пропаганда призвела до того, що сам факт належності до Української Православної Церкви став синонімом касти «відкинутих».

Звичайно, з точки зору людських стосунків, це дуже несправедливо. Але якщо відкрити Євангеліє, все змінюється кардинально. Христос говорить нам про цю «відкинутість» дуже ясно: «Якщо світ вас ненавидить… ви не від світу, але Я вибрав вас від світу, тому ненавидить вас світ» (Ін. 15:18–19).

А ще зрозуміліша остання із заповідей блаженства: «Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати і всіляко неправедно злословити за Мене. Радійте і веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах: так гнали і пророків, що були перед вами» (Мф. 5:11–12).

Довгі роки ми сприймали ці слова відсторонено, як такі, що стосуються гонінь перших віків християнства або радянської епохи. Але сьогодні вони звернені вже безпосередньо до нас. Тому ми не повинні занепадати духом, ми не повинні обурюватися. Наша нагорода – не тут і не зараз.

Читайте також