Маска, що ожила в богословських суперечках

До IV століття слово «особистість» нічого не означало. Точніше, означало — але зовсім не те, що сьогодні. Грецький і латинський терміни позначали так театральну маску: дерев'яну або лляну накладку з прорізами для очей, яку актор надягав перед виходом на сцену. Persona походить від «per-sonare» — «звучати крізь»: маска була влаштована так, щоб підсилювати голос актора.

Маску міг надягти будь-який актор. Одну й ту саму роль у різних виставах грали різні люди. Особистість, в античному розумінні, була роллю, а не сутністю того, хто її виконує.

Потім сталася суперечка, яку сучасники вважали другорядною богословською тонкістю, а деякі скептики пізніше й зовсім висміювали як сварку через одну літеру. Ця суперечка непомітно для самих учасників породила філософську категорію, без якої немислима сучасна психологія.

Суперечка через одну літеру

У 325 році в Нікеї зібрався Вселенський Собор, щоб розібратися з вченням александрійського пресвітера Арія. Арій стверджував, що Бог-Син не рівний Отцю за природою, а створений — тобто був час, коли Його не було. Собор засудив це вчення й затвердив слово «єдиносущний». Противники Нікейського Собору, не бажаючи визнавати Христа повністю рівним Отцю, але й не наважуючись відкрито повторювати єресь Арія, запропонували компромісний термін: «подібносущний». Різниця між двома словами — в одній грецькій літері, йоті. Але суперечка розтягнулася на десятиліття й охопила всю імперію.

За зовні абсурдною сваркою стояла справжня богословська катастрофа. Якщо визнати три Особи Трійці просто трьома проявами одного й того самого Бога — це вже єресь Савелія, де Отець, Син і Дух — три маски, які єдиний Бог почергово надягає для різних ролей в історії спасіння. Якщо визнати їх трьома окремими богами — це вже не християнство, а язичництво. Філософська лексика того часу справді не давала способу якось описати єдину природу Бога.

Інструмент для порятунку догмату

Рішення запропонували три богослови з Каппадокії — святителі Василій Великий, його брат Григорій Нісський і їхній друг Григорій Богослов. До Каппадокійців слова «усія» (сутність) і «іпостась» (особистість) вживалися як синоніми — обидва означали просто абстрактне «буття». Каппадокійці ж свідомо їх розмежували, описавши кожне окремо.

Сутність, пояснює Василій, — це те, що позначає загальне. Слово «людина» вказує не на конкретну людину, а на природу, яку мають усі люди без винятку. Іпостась же позначає щось конкретне й одиничне: не «людина взагалі», а саме Павло або саме Тимофій.

Ось ключовий хід думки святителя: Павло і Тимофій мають однакову людську природу — жоден із них не є більшою чи меншою мірою людиною, ніж інший. Їхня відмінність лежить не в природі, а в чомусь іншому, особистісному.

Перенесене на догмат про Трійцю, це міркування спрацювало бездоганно. Отець, Син і Дух мають повністю тотожну, неподільну божественну природу — одну сутність. Але водночас вони — три іпостасі, які різняться не якостями (Син не може бути «менш» божественним, ніж Отець), а способом буття. Таким чином, Отець не народжений, Син народжений, Дух походить. Виявилося, що особистість неможливо звести до суми її властивостей. Особистість залишається унікальною, навіть коли всі властивості цілого вже названі.

Філософська бомба всередині богословської формули

Саме тут стався філософський переворот. Антична думка знала індивіда як одиницю, яку можна перерахувати, порівняти, замінити іншою одиницею. Особистість у новому, каппадокійському сенсі перерахуванню не піддавалася.

Наскільки ця богословська знахідка перетекла в пізнішу ідею про неповторність кожної окремої людини — питання, відкрите досі.

Одні вважають: оскільки людина створена за образом Триєдиного Бога, то вона — не просто homo sapiens, а неповторна особистість. Інші вважають таку думку надто прямолінійною й знаходять у самих Каппадокійців набагато більше інтересу до розкриття загальної природи, ніж окремої особистості. Унікальна суперечка, що розпочалася з дискусії про одну літеру, досі не завершена.

Маска, яка перестала бути маскою

Безсумнівним є те, який тернистий шлях пройшло слово «особистість». Від маски актора, яку можна зняти й передати іншому виконавцю, до поняття, що позначає те, чого зняти й передати неможливо.

Сучасна людина, вимовляючи затерті слова «кожна особистість по-своєму унікальна», рідко згадує, що за цією фразою стоять багатовікові дебати про те, чи народжений Христос, чи створений.

Але саме в тій суперечці філософія вперше змогла утвердити: за простим набором якостей стоїть той, кого цими якостями не вичерпати, адже він створений за образом і подобою Божою.

Читайте також