- Ну, як живеш?
- Так ось, милістю Божою тільки і живу ...
- Е-е, брате, пора б уже і з волі Божої жити.
Жінка звертається до священика на сповіді:
– Батюшка, після мене до вас підійде мій син. Він п'є, курить, лається матом, блудить.
– А навіщо ви за нього все розповідаєте?
–Так він же нічого цього не скаже!
– Ви, напевно, помітили, батечку, що я не ходжу в церкву?
– Так, я це помітив, і жалкую.
– А не ходжу я в церкву тому, що туди ходить багато лицемірів.
– Нехай це вас не бентежить. У нашій церкві завжди знайдеться містечко ще для одного.
Батюшку запитали:
- Що ви робите, коли у вас ламається машина?
- Ну, я виходжу, покладаю руки на багажник і ... штовхаю!
Засуха. До батюшки прийшли селяни, просять, щоб він помолився про дощ.
- Ні, не зможу, дощ не піде, тому що немає у вас віри в Господа.
- Чому ні?
- Тому що, якби ви дійсно вірили, то прийшли б з парасольками!
– Чого це у нас у місті бруд всюди?
– Так розверзлися хляби небесні!
– Мабуть, поцупили гроші?
– Від лукавого ці підозри.
– А кажуть, поцупили!
– То вовки в овечій шкурі говорять.
– Але є доказ!
– Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять. Усяка душа нехай буде покірна вищій владі, бо немає влади не від Бога.
– Так, а що з брудом робити будете?
– Треба випити цю чашу до дна.
– Коли бруду-то не буде?
– Усьому свій час: час розкидати камені й час збирати.
– А конкретніше?
– Таємниця ця велика є!
Кілька афонських старців вирішили зібратися і поділитися духовним досвідом. Посиділи, подивилися один на одного – і розійшлися. І отримали велику духовну користь, тому що ніхто з них не вважав себе гідним почати повчати інших.