«ФСБшники», які гинуть за Україну: п'ять запитань до влади
Багато хто з нас досі переконаний, що УПЦ переслідують через непорозуміння: гонителі просто не розуміють, як щиро ми любимо свою країну. Варто лише пояснити – і все зміниться.
У риториці влади та «патріотів» щодо духовенства і віруючих УПЦ не може не вражати одна разюча суперечність.
З одного боку, нас постійно таврують «фейсбешниками», «московитами», «окупантами» та іншими «ласкавими» епітетами. Наприклад, після останнього суду щодо Лаври нардеп В. Арьєв назвав УПЦ «підривною структурою», а її віруючих – «прислужниками» РФ. З іншого – дехто з них змушений визнавати, що УПЦ веде величезну роботу з допомоги переселенцям, потребуючим та армії. При цьому звучать дуже вражаючі цифри.
На останній зустрічі з духовенством Запорізької єпархії голова ДЕСС Віктор Єленський заявив, що віруючі УПЦ гинуть на війні «десятками тисяч і сотнями тисяч».
Це визнання викликає низку запитань.
1️⃣Якщо віруючі УПЦ – суцільно колаборанти, зрадники і вороги, то хто допустив їх до ЗСУ, та ще й у такій кількості? 2️⃣У всі часи віддати життя за свою країну вважалося найвищим проявом патріотизму. Водночас влада переконує суспільство, що УПЦ – «ворожа» структура, посилаючись на дві сотні справ СБУ проти представників Церкви. Але що значать ці дві сотні на тлі стількох загиблих парафіян, про яких говорить сам Єленський? 3️⃣Як так сталося, що «справжні патріоти» в камуфляжі захоплюють храми в тилу, поки парафіяни цих храмів віддають життя на передовій? Чи немає в цьому певної несправедливості? 4️⃣Якщо віруючих УПЦ в армії так багато, чому священникам забороняють опікуватися своєю паствою як капеланам? Хіба це не пряма дискримінація за релігійною ознакою? 5️⃣Чого варта мораль держави, яка цькує Церкву та відбирає її святині, поки її парафіяни помирають за її свободу??
Цей список можна продовжувати. Але біда в тому, що ніхто з нинішніх можновладців на ці запитання не відповість. Чому? Тому що ненависть до людей за їхню приналежність до Церкви не має жодного стосунку до логіки. Це сфера віри – віри в те, що твої співвітчизники, попри все, усе одно вороги. Нехай глибоко всередині, в думках, але вороги.
Тут доречно згадати абсурдні слова нардепки С. Бобровської про те, що в УПЦ, допомагаючи армії, «роблять це так, ніби чекають вторгнення». Єленський же каже: віруючі УПЦ не просто допомагають ЗСУ – вони гинуть на фронті. Чи змінить Бобровська свою думку, дізнавшись, що величезна кількість парафіян Української Православної Церкви віддала життя за свободу своєї країни? Не змінить. Вона скаже, що вони хоч і боролися за Україну, але якось не так: не поважали гімн, не любили Бандеру, молилися на Путіна тощо.
Багато хто з нас досі переконаний, що УПЦ переслідують через непорозуміння: гонителі просто не розуміють, як щиро ми любимо свою країну. Варто лише пояснити – і все зміниться.
Не зміниться.
У притчі про багача і Лазаря багач після смерті просить Авраама послати Лазаря до дому його батька, щоб застерегти братів про реальність пекла і мук. Що відповідає Авраам? «Мають вони Мойсея та пророків; <…> якщо Мойсея та пророків не слухають, то коли б хто й з мертвих воскрес, не повірять».
Так і з нашою «патріотичною» владою. Їх не переконали навіть загиблі. Отже, справа не в нас. І відповісти на цю ненависть ми можемо лише молитвою.
