Таїна навернутого серця
Пастирська відповідь на одне з найважчих питань віруючих батьків. Роздуми про різницю між особистою зустріччю з Богом і вихованням у церковному устрої.
Світлана Самойлова питає:
Чому злочинець, розкаявшись, стає святим, а у віруючій родині людина виростає і йде з Церкви?
Відповідає протоієрей Василій Кучер:
Це, мабуть, найболючіше питання. І ставлять його зазвичай ті, хто пережив це у власній родині.
Почнімо з того, що це не новина. Згадайте притчу про блудного сина. Той, хто пішов, змарнував усе і повернувся, а той, хто все життя був поруч з батьком, наприкінці залишився стояти за дверима й ображено з'ясовувати стосунки.
Зверніть увагу, старший син нікуди не йшов. Він просто був поруч з батьком, нічого не отримуючи для серця. Саме в цьому і вся різниця.
Річ у тім, що віра - це не те, що передається у спадок, як прізвище чи квартира. Віра - це особиста зустріч з Богом. І, на жаль, буває так, що дитина, яка виросла в храмі, найчастіше успадковує не зустріч, а устрій, звичку, правила. Вона знає, як стояти, коли хреститися, що можна і чого не можна. Але проблема в тому, що устрій без зустрічі в якийсь момент стає просто незручною звичкою, від якої природно хочеться звільнитися.
У злочинця в цьому сенсі становище парадоксально вигідніше. Він бачить про себе всю правду, йому нічим прикритися, і коли Бог його знаходить, він сприймає це як помилування.
А людині, яка з дитинства «все робила правильно», каятися ніби немає в чому. Тому й слова Христа про те, що митарі й блудниці випереджають вас у Царстві Божому (Мф. 21:31), були звернені саме до людей віруючих і правильних.
Є й друга причина, простіша і гірка. Діти йдуть не від Бога. Вони йдуть від того, що бачили вдома. І якщо в родині молитва була, а прощення не було, якщо правила дотримувалися суворо, а людину поруч не помічали, то дитина робить цілком логічний висновок - це не для мене.
Але я б не поспішав ставити на такій дитині хрест. Адже навіть якщо вона піде - це далеко не завжди кінець історії. Той самий блудний син спочатку пішов. Але батько його не наздоганяв, не читав моралі, а просто чекав і щодня дивився на дорогу.
Тож якщо це сталося у вашій родині, пам'ятайте: ви батька з притчі знаєте, і він у такій ситуації робив рівно дві речі - чекав і любив. Решту зробив Бог.
