Релігійний мейнстрім або коли «старе» Різдво стає «немодним»

Аргументи «цивілізованості»
Церковний календар, котрого дотримується Українська Православна Церква, дехто вважає застарілим та відірваним від життя. Проте, якого життя? Світського? Людина, котра притримується церковних свят та взагалі органічно й природно почуває себе у середовищі Церкви, навряд зможе зрозуміти мотивацію про «цивілізований» світ. Свого часу Господь сказав: «Царство Моє не від світу цього». Тож, будь-яка людина, знайома з цими словами, навряд зрозуміє сенс прив’язки православного Різдва до інших дат лише заради того, аби задовольнити інтереси того самого «цивілізованого» світу.
Інше питання – а у чому полягає не-цивілізованість того, що людина дотримується прийнятих в її Церкві календарних дат для відзначення свят? Скоріш за все, «проблема» тут просто висмоктана з пальця та штучно роздмухана окремими зацікавленими колами та людьми, котрі неглибоко бачать релігію, а спільне з іншими святкування Різдва сприймають на кшталт такого собі всесвітнього колективного флеш-мобу.
Масові вітання як індикатор інформаційної маніпуляції
Ще буквально кілька років тому, коли релігійний мейнстрім того не вимагав, православні України спокійно відзначали Різдво 7 січня та не вдавалися до масових вітань тих, хто це робить 25 грудня. Звісно, немає нічого поганого, аби привітати зі святом католиків, протестантів та православних з інших Помісних Церков, котрі відзначають Різдво за новим стилем. Проте, чому такі вітання не були розповсюдженими раніше? Чому у міжконфесійній державі, яка є світською, така увага прикута саме до католицького Різдва?
Можливо, хтось вже встиг «записати» автора цієї скромної статті до католико-фобів, але суть питання абсолютно не в тому, щоб зневажати чиїсь релігійні права. Будь-яка адекватна та здравомисляча людина визнає права інших святкувати релігійні свята тоді, коли їм це диктує їхня традиція.
З одного боку, можна зрозуміти представників духовенства, котрі на своїх акаунтах у соціальних мережах розміщують подібні вітання, адже діяльність багатьох з них напряму пов’язана з міжконфесійним діалогом та забезпеченням миру у релігійній сфері. Та чому ж решта людей (за винятком власне католиків та тих, хто має їх в оточенні), вважає мало не справою честі такі вітання? Складається враження, що у кожної такої людини у френдстрічці є з десяток православних з інших Церков, де відзначають Різдво саме за новим стилем, а в додаток усі вони розуміють українську.
Знову ж хочеться підсумувати: справа не в вітанні, адже повага до іншої релігійної традиції – нормальне почуття. Проте, коли подібні вітання пишуться заради мейнстріму без будь-якого реального адресата, виникає враження, що вони сприймаються як «індикатор нормальності» у цьому світі, з яким так недоречно іти не в ногу, проявляючи консерватизм.
Джерело - портал "Про Церкву"
Читайте также
Крах Вавилонской башни глобализма
24 октября – Международный день ООН. Разбор кризиса светских институтов и идеологии глобализма сквозь призму библейского Вавилона и Пятидесятницы
Слово архипастыря для уставших горожан
Когда наваливается усталость, мы открываем древние проповеди, чтобы задать важные вопросы о людской судьбе и устройстве бытия.
Брат мытаря и брат Господень
О сыне Алфея Евангелие молчит, и толкователи веками спорят, кем он был. А Церковь в непосредственной близости вспоминает двух апостолов с именем Иаков.
Записки на проскомидию вместо любовных объятий
На каждом венчании хор воспевает мучеников. Для семей, которых разлучила война, эти слова звучат по-особенному.
Честный атеизм против духовной фальши
70-летие Нобелевской премии Альбера Камю напоминает о предельно честном вызове христианству. Честный неверующий возвращает богословие к тайне Креста.
Долина беды и ворота надежды
Один воин закопал под своим шатром дорогой плащ и немного золота. Из-за этого весь Израиль проиграл битву. Почему чужой грех стал общей бедой?