Християнство і вибори: як не переступити межу?
Церква Христова, як говорить Святе Письмо, не від світу цього, однак, оскільки Вона знаходиться в світі, Її члени, так чи інакше, беруть участь в тих суспільних процесах, які є частиною нашого життя. Не винятком в цій ситуації є і політика. Як елемент суспільного життя політика давно вийшла за поняття державного управління. Політика сьогодні частіше характеризується, як певний вид відносин окремих державницьких інституцій, оскільки може впливати на всі суспільні процеси.
Одним з яскравих процесів, який характеризує вплив політики на суспільство, є вибори. Коли проходять вибори (від початку передвиборчої агітації до власне виборів), інтерес населення до політики загострюється, а оскільки передвиборча кампанія активно супроводжується медіа підтримкою, уникнути занурення у політичні процеси складно, навіть тим хто свідомо намагається не загострювати свій інтерес на політиці.
Доля Церкви у виборах є доволі значною. Хоча окремі представники віруючих людей і духовенства, з тих чи інших причин, цілковито абстрагувались від цього процесу, більшість лишається як мінімум зацікавленими в тому, що відбувається у сфері політики.
Не можна сказати, що цікавість православних політикою є ненормальною. Такий відомий церковний письменник перших століть християнської епохи, як Тертуліан, в своєму творі «Апологетик» писав про те, що християни завжди повинні лишатись законослухняними громадянами, не дивлячись на те, яка влада над ними панує. Сам Христос закликає віддавати «кесарю – кесареве…».
Тобто, участь християн в державному житті, в тому числі – політиці, є абсолютно природною, хоча і не вимагається. Однак, іноді трапляються безпрецедентні події, які вносять смуту в церковне життя, дискредитуючи Церкву Христову, як інституцію. Це відбувається тоді, коли зникає межа між політикою і Церквою. Ще гірше, коли політика стає постійним елементом церковного життя.
Якщо говорити в загальному про християнство – чи корисно Церкві брати активну участь у політичних процесах? Чи позитивно впливає на церковне життя його політизація? Церква і політика є речами мало сумісними через кілька причин. В першу чергу тому, що християнство за своєю природою абсолютно універсальне. Змінюються епохи, гинуть та народжуються імперії, з’являються і зникають політичні партії та лідери, а Церква Христова лишається. Фактично, ця універсальність планомірно перетікає у надприродність, про що часто згадується у Святому Письмі.
Ще одним нюансом, на якому варто було би зупинити увагу, є процес передвиборчих перипетій. На жаль, все частіше політичні суперечки закінчуються конфліктами, але не серед політиків, а серед простих людей – електорату. Досить часто, в середовищі віруючих людей, передвиборчий процес працює, як роз’єднуючий елемент. Люди одного віросповідання, які стоять на богослужінні в одному храмі, можуть ставати лютими ворогами лише через різність політичних вподобань, що досить часто можна спостерігати. Зрозуміло, що подібні ситуації є абсолютно неприйнятними.
Також вартує окремої уваги участь у виборах представників духовенства. Досить часто священики усіх конфесій балотуються від тієї чи іншої партії. Як показує досвід, такі дії священослужителів сприймаються переважно негативно і можуть мати негативні наслідки, оскільки ставлять репутацію духовенства в залежність від іміджу партії, який часто-густо потерпає від різноманітних скандалів.
Як же не переступити межу, яка відокремлює християнство і політику? Найбільш потрібно в таких ситуаціях пам’ятати заклик Спасителя, Який казав віддавати не просто «кесарю - кесареве», але і «Боже - Богові». Християни можуть брати участь у виборах чи інших політичних процесах, однак всі ці перипетії не повинні ставати частиною життя віруючих людей. Люди можуть відстоювати свої політичні вподобання, однак якщо вони – християни, то повинні пам’ятати про те, що найголовнішою доктриною для них завжди повинне лишатись Святе Письмо, приорітетною «партією» - Церква, а основним лідером – Христос.
Читайте також
«Духовна сила» на крові: правда про український Пантеон
Українська влада будує «місце духовної сили нації». Але чи може духовність ґрунтуватися на культі людей, пов'язаних з нацизмом, погромами та війною один проти одного?
УПЦ КП після Філарета: церква, бренд чи притулок для маргіналів?
Київський патріархат подає ознаки активної життєдіяльності: приймає зарубіжні громади та роздає «хіротонії». Що це: відродження чи легітимація осіб з проблемним минулим?
Річниця Феофанії: четверо архієреїв – про Собор, тиск та єдність УПЦ
Під річницю Собору в Феофанії знову поповзли чутки про майбутні зміни в УПЦ. Що про це говорять самі архієреї – учасники тих подій.
Вишиванка замість Неба: про що говорить риторика Думенка у свято Вознесіння
Глава ПЦУ поставив в один ряд Вознесіння Господнє і День вишиванки, назвав сорочку «сакральною» і попросив Христа допомогти у війні. Розбираємо, що не так з цією риторикою.
Інтронізація Патріарха Шіо: не московський, не фанарський – грузинський
Константинополь не приїхав на інтронізацію, зате розвинув бурхливу активність на наступному тижні. Що за цим стоїть і чого чекати від нового грузинського Предстоятеля.
Бронь за зречення: як духовенство УПЦ заганяють у пастку
Влада пропонує клірикам УПЦ вибір: визнайте себе «Московським патріархатом» і отримайте бронь або відмовтеся, і вами займеться ТЦК. Розбираємо, чому це пастка.