Християнство і вибори: як не переступити межу?

Церква Христова, як говорить Святе Письмо, не від світу цього, однак, оскільки Вона знаходиться в світі, Її члени, так чи інакше, беруть участь в тих суспільних процесах, які є частиною нашого життя. Не винятком в цій ситуації є і політика. Як елемент суспільного життя політика давно вийшла за поняття державного управління. Політика сьогодні частіше характеризується, як певний вид відносин окремих державницьких інституцій, оскільки може впливати на всі суспільні процеси.

Одним з яскравих процесів, який характеризує вплив політики на суспільство, є вибори. Коли проходять вибори (від початку передвиборчої агітації до власне виборів), інтерес населення до політики загострюється, а оскільки передвиборча кампанія активно супроводжується медіа підтримкою, уникнути занурення у політичні процеси складно, навіть тим хто свідомо намагається не загострювати свій інтерес на політиці.

Доля Церкви у виборах є доволі значною. Хоча окремі представники віруючих людей і духовенства, з тих чи інших причин, цілковито абстрагувались від цього процесу, більшість лишається як мінімум зацікавленими в тому, що відбувається у сфері політики.

Не можна сказати, що цікавість православних політикою є ненормальною. Такий відомий церковний письменник перших століть християнської епохи, як Тертуліан, в своєму творі «Апологетик» писав про те, що християни завжди повинні лишатись законослухняними громадянами, не дивлячись на те, яка влада над ними панує. Сам Христос закликає віддавати «кесарю – кесареве…».

Тобто, участь християн в державному житті, в тому числі – політиці, є абсолютно природною, хоча і не вимагається. Однак, іноді трапляються безпрецедентні події, які вносять смуту в церковне життя, дискредитуючи Церкву Христову, як інституцію. Це відбувається тоді, коли зникає межа між політикою і Церквою. Ще гірше, коли політика стає постійним елементом церковного життя.

Якщо говорити в загальному про християнство – чи корисно Церкві брати активну участь у політичних процесах? Чи позитивно впливає на церковне життя його політизація? Церква і політика є речами мало сумісними через кілька причин. В першу чергу тому, що християнство за своєю природою абсолютно універсальне. Змінюються епохи, гинуть та народжуються імперії, з’являються і зникають політичні партії та лідери, а Церква Христова лишається. Фактично, ця універсальність планомірно перетікає у надприродність, про що часто згадується у Святому Письмі.

Ще одним нюансом, на якому варто було би зупинити увагу, є процес передвиборчих перипетій. На жаль, все частіше політичні суперечки закінчуються конфліктами, але не серед політиків, а серед простих людей – електорату. Досить часто, в середовищі віруючих людей, передвиборчий процес працює, як роз’єднуючий елемент. Люди одного віросповідання, які стоять на богослужінні в одному храмі, можуть ставати лютими ворогами лише через різність політичних вподобань, що досить часто можна спостерігати. Зрозуміло, що подібні ситуації є абсолютно неприйнятними.

Також вартує окремої уваги участь у виборах представників духовенства. Досить часто священики усіх конфесій балотуються від тієї чи іншої партії. Як показує досвід, такі дії священослужителів сприймаються переважно негативно і можуть мати негативні наслідки, оскільки ставлять репутацію духовенства в залежність від іміджу партії, який часто-густо потерпає від різноманітних скандалів.

Як же не переступити межу, яка відокремлює християнство і політику? Найбільш потрібно в таких ситуаціях пам’ятати заклик Спасителя, Який казав віддавати не просто «кесарю - кесареве», але і «Боже - Богові». Християни можуть брати участь у виборах чи інших політичних процесах, однак всі ці перипетії не повинні ставати частиною життя віруючих людей. Люди можуть відстоювати свої політичні вподобання, однак якщо вони – християни, то повинні пам’ятати про те, що найголовнішою доктриною для них завжди повинне лишатись Святе Письмо, приорітетною «партією» - Церква, а основним лідером – Христос.

Читайте також

Екзархат Константинополя для УПЦ: порятунок чи пастка?

Що стоїть за розмовами про «третій шлях» для Української Православної Церкви і чим може закінчитися згода на нову структуру під омофором Фанару?

Чому переслідувачі Церкви рано чи пізно опиняються на лаві підсудних?

Ті, хто найактивніше нападає на Церкву, найчастіше прикривають цим власні злочини. І рано чи пізно за них розплачуються.

Чи можна християнину брати участь в іудейських обрядах?

Участь в іудейських обрядах стала вже звичною для багатьох православних священників, єпископів, політиків тощо. Чи є це допустимим? Що кажуть канони і святі отці?

Божі закони діють: урок для мера-наклепника з Пафоса

Мер Пафоса, який лобіював відсторонення митрополита Тихіка, звільнений з посади за кримінальні злочини. Пропонуємо переклад статті грецького богослова та автора СПЖ про цю ситуацію .

Що стоїть за новим закликом ПЦУ до «діалогу»

Головна мета «звернення» ПЦУ – не діалог з УПЦ, а створення алібі перед Константинополем.

УПЦ могла стати автокефальною ще 10 років тому?

У мережі заявили, що Патріарх Варфоломій пропонував Блаженнішому Онуфрію автокефалію ще у 2016 році. Розбираємо, чи потрібно було її приймати.