Християнство і вибори: як не переступити межу?
Церква Христова, як говорить Святе Письмо, не від світу цього, однак, оскільки Вона знаходиться в світі, Її члени, так чи інакше, беруть участь в тих суспільних процесах, які є частиною нашого життя. Не винятком в цій ситуації є і політика. Як елемент суспільного життя політика давно вийшла за поняття державного управління. Політика сьогодні частіше характеризується, як певний вид відносин окремих державницьких інституцій, оскільки може впливати на всі суспільні процеси.
Одним з яскравих процесів, який характеризує вплив політики на суспільство, є вибори. Коли проходять вибори (від початку передвиборчої агітації до власне виборів), інтерес населення до політики загострюється, а оскільки передвиборча кампанія активно супроводжується медіа підтримкою, уникнути занурення у політичні процеси складно, навіть тим хто свідомо намагається не загострювати свій інтерес на політиці.
Доля Церкви у виборах є доволі значною. Хоча окремі представники віруючих людей і духовенства, з тих чи інших причин, цілковито абстрагувались від цього процесу, більшість лишається як мінімум зацікавленими в тому, що відбувається у сфері політики.
Не можна сказати, що цікавість православних політикою є ненормальною. Такий відомий церковний письменник перших століть християнської епохи, як Тертуліан, в своєму творі «Апологетик» писав про те, що християни завжди повинні лишатись законослухняними громадянами, не дивлячись на те, яка влада над ними панує. Сам Христос закликає віддавати «кесарю – кесареве…».
Тобто, участь християн в державному житті, в тому числі – політиці, є абсолютно природною, хоча і не вимагається. Однак, іноді трапляються безпрецедентні події, які вносять смуту в церковне життя, дискредитуючи Церкву Христову, як інституцію. Це відбувається тоді, коли зникає межа між політикою і Церквою. Ще гірше, коли політика стає постійним елементом церковного життя.
Якщо говорити в загальному про християнство – чи корисно Церкві брати активну участь у політичних процесах? Чи позитивно впливає на церковне життя його політизація? Церква і політика є речами мало сумісними через кілька причин. В першу чергу тому, що християнство за своєю природою абсолютно універсальне. Змінюються епохи, гинуть та народжуються імперії, з’являються і зникають політичні партії та лідери, а Церква Христова лишається. Фактично, ця універсальність планомірно перетікає у надприродність, про що часто згадується у Святому Письмі.
Ще одним нюансом, на якому варто було би зупинити увагу, є процес передвиборчих перипетій. На жаль, все частіше політичні суперечки закінчуються конфліктами, але не серед політиків, а серед простих людей – електорату. Досить часто, в середовищі віруючих людей, передвиборчий процес працює, як роз’єднуючий елемент. Люди одного віросповідання, які стоять на богослужінні в одному храмі, можуть ставати лютими ворогами лише через різність політичних вподобань, що досить часто можна спостерігати. Зрозуміло, що подібні ситуації є абсолютно неприйнятними.
Також вартує окремої уваги участь у виборах представників духовенства. Досить часто священики усіх конфесій балотуються від тієї чи іншої партії. Як показує досвід, такі дії священослужителів сприймаються переважно негативно і можуть мати негативні наслідки, оскільки ставлять репутацію духовенства в залежність від іміджу партії, який часто-густо потерпає від різноманітних скандалів.
Як же не переступити межу, яка відокремлює християнство і політику? Найбільш потрібно в таких ситуаціях пам’ятати заклик Спасителя, Який казав віддавати не просто «кесарю - кесареве», але і «Боже - Богові». Християни можуть брати участь у виборах чи інших політичних процесах, однак всі ці перипетії не повинні ставати частиною життя віруючих людей. Люди можуть відстоювати свої політичні вподобання, однак якщо вони – християни, то повинні пам’ятати про те, що найголовнішою доктриною для них завжди повинне лишатись Святе Письмо, приорітетною «партією» - Церква, а основним лідером – Христос.
Читайте також
Пентархія: чому зустріч на Фанарі може стати розмовою про Україну
Патріарх Варфоломій кличе три давніх Патріархати на Фанар. Двоє з них не визнали ПЦУ – і зустріч 30 листопада може стати шансом повернутися до розмови про Україну.
Старець Гавриїл (Бунге) – про УПЦ, мучеництво у Святогірську та суд історії
Відверте інтерв'ю зі старцем із Швейцарії про вбивство у Святогірській лаврі, зізнання Патріарха Варфоломія, святість і зраду.
Чому УПЦ не повинна виправдовуватися за «московську» Літургію
Патріарх Варфоломій поминає Патріарха Кирила, клірики ПЦУ йому співслужать – і це норма. А служба митрополита Пимена в Єрусалимі – «зрада». Де логіка?
«Не дайте цій смерті розчинитися»: реакція світу на вбивство у Святогірську
Ієрархи Помісних Церков вимагають знайти вбивць ченця Варсонофія і говорять про атмосферу ненависті до УПЦ, в якій став можливим цей злочин.
Ми у вас крадемо, а ви поки громіть храми
Коли у країни крадуть гроші на укриття та бронежилети, їй терміново потрібен «винуватий». На роль цапа-відбувайла призначили УПЦ.
Чи може фонограма молитися?
«Богослужіння ПЦУ» під фонограму в Києво-Печерській лаврі змушує замислитися не лише про допустимість цього, а й про сенс богослужіння взагалі.