Усі будуть гнані: що мав на увазі апостол Павло?
Сьогодні, коли в Україні гонять Церкву – відбирають храми, єпископів кидають до в'язниці, а вірян вважають людьми другого сорту, – має сенс задуматися: чи може бути інакше?
В Україні вже багато років віряни живуть у реальності, коли переслідування Церкви, захоплення храмів і цькування християн стали буденністю. І тому особливо актуально сприймаються слова апостола Павла, що «всі, хто бажає жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3: 12).
Друге послання до Тимофія апостол Павло писав, перебуваючи в Римі, в кайданах і в очікуванні швидкої страти: «Бо я вже стаю жертвою, і час мого відходу настав» (2 Тим. 4: 6). Також він терпів і багато інших скорбот: «Ти знаєш, що всі Азійські залишили мене; серед них Фігелл і Єрмоген» (2 Тим. 1: 15); «…я страждаю навіть до кайданів, як злочинець…» (2 Тим. 2: 9); «Димас залишив мене, полюбивши нинішній вік, і пішов у Фессалоніку, Крискент – у Галатію, Тит – у Далмацію…» (2 Тим. 4: 10); «Олександр мідник багато зробив мені зла» (2 Тим. 4: 14) і так далі.
З іншого боку, скорботи терпів і сам апостол Тимофій: «Отже, перенось страждання, як добрий воїн Ісуса Христа» (2 Тим. 2: 3). З цього ми бачимо, що слова «всі, хто бажає жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть гнані» сказані одним гнаним і стражденним чоловіком іншому такому ж гнаному і стражденному.
«Хто бажає жити благочестиво» – хто це?
Апостол Павло написав категорично: «Всі». Не «багато», не «можливо», не «при несприятливих обставинах», не «іноді». Ні! Гнані будуть всі, хто йде за Христом. Причому Він не сказав: «Усі, хто живе благочестиво», але «хто бажає жити». Вже в той момент, коли людина приймає рішення відвернутися від гріха і слідувати за Христом, вона починає терпіти гоніння.
Про це говорить і Старий Завіт: «Сину мій! якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу свою до спокуси» (Сир. 2: 1). Цей поворотний момент і називається покаянням у первісному сенсі цього слова. По-грецьки метанойа (μετάνοια) означає фундаментальну зміну розуму або світогляду. З цього моменту кожен християнин буде гнаний.
Але щоб бути гнаним, потрібно не просто «жити благочестиво», а «у Христі Ісусі». Мало бути просто «хорошою людиною». Благочестиве життя у Христі – це не добропорядність або моральна поведінка. Це слідування за Христом, куди б Він не пішов. А шлях Христа – це шлях на Голгофу. Той світ, який «лежить у злі» (1 Ін. 5: 19), може прийняти моральність, але не може прийняти хрест Христовий, «юдеям спокуса, елінам безумство» (1 Кор. 1: 23). І звичайно, це віра у Христа: «Ти Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16: 16).
Хто гонителі?
Гонителів можна умовно розділити на три категорії:
- гонителі зовнішні стосовно Церкви;
- гонителі внутрішні стосовно Церкви;
- гонителі внутрішні стосовно людини.
До першої категорії належать відкриті гонителі Церкви, починаючи від імператора Нерона і до наших днів. Ці діячі прагнули знищити Церкву фізично, змусити християн відректися від своєї віри під загрозою смерті, вигнання, позбавлення майна і так далі. Це найпримітивніші гонителі, хоча часом і найжорстокіші. До цієї категорії також належить громадська думка, державна ідеологія і так далі. Це насмішки, наклеп, нерозуміння, хибні стереотипи.
Під другою категорією маються на увазі ті, хто формально належить до Церкви, часом навіть обіймає в ній керівні посади, але ворогує проти тих, хто живе благочестиво у Христі. Про таких апостол Павло писав: «Маючи вигляд благочестя, сили ж його відреклися» (2 Тим. 3: 5). Це ті, хто більше, ніж Христа, полюбили славу, багатство, насолоди. Це також можуть бути і зовні благочестиві аскети, на кшталт фарисеїв, які і постилися, і молилися, але, за словом Христа, «залишили найважливіше в законі: суд, милість і віру» (Мф. 23: 23). Це також різні єретики, лжеучителі і младостарці.
Найнебезпечніша категорія, третя, – це власні людські пристрасті, наша ветха людина, яка ще в Писанні називається «плоттю»: «Плоть бажає протилежного духу, а дух – протилежного плоті: вони одне одному протистоять…» (Гал. 5: 17). Далі апостол перераховує, що він має на увазі під словом «плоть»: «Діла плоті відомі; вони є: перелюб, блуд, нечистота, непотребство, ідолослужіння, чаклунство, ворожнеча, сварки, заздрість, гнів, розбрат, розбіжності, спокуси, єресі, ненависть, вбивства, пияцтво, безчинство і тому подібне» (Гал. 5: 19–21).
Чому гоніння неминучі?
Відповідь слід шукати на самому початку книги Буття, де розповідається про наслідки гріхопадіння людини. Виносячи вирок змію, Бог говорить йому такі слова: «Ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між насінням твоїм і між насінням її…» (Бут. 3: 15). Під «насінням жінки» тут мається на увазі Спаситель світу Ісус Христос, а також усі Його послідовники. Між ними та давнім спокусником завжди триває ворожнеча.
Апостол Іоанн пише: «Діти Божі й діти диявола пізнаються так: кожний, хто не чинить правди, не є від Бога, так само і той, хто не любить брата свого» (1 Ін. 3:10). Іншими словами,
якщо в людини немає любові, вона буде гонителем свого ближнього.
І далі Іоанн пояснює: «Бо таке благовіствування, яке ви чули від початку, щоб ми любили один одного, не так, як Каїн, який був від лукавого і вбив брата свого. А за що вбив його? За те, що діла його були злі, а діла брата його – праведні» (1 Ін. 3:11–12). З цього ми дізнаємося, що
той, хто чинить злі діла, не може спокійно жити поруч із тим, хто чинить добрі. Він обов’язково стане його гонителем.
Невже все настільки сумно?
Ні. Якраз навпаки. Один із парадоксів християнства полягає в тому, що послідовники Христа будуть радіти та веселитися через гоніння, а не впадати у зневіру. У Нагірній проповіді Христос говорить: «Блаженні ви, коли будуть зневажати вас і гнати, і всіляко неправедно обмовляти за Мене. Радійте й веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах: так гнали й пророків, що були перед вами» (Мф. 5: 11–12).
Нагорода буде потім, у Царстві Небесному, але радіти Христос закликає вже зараз.
Ту саму думку повторює й апостол Яків: «З великою радістю приймайте, брати мої, коли впадаєте в різні спокуси…» (Як. 1:2). Про цю радість писав Тимофію в тому ж посланні й апостол Павло: «Бо я вже приношуся в жертву, і час мого відходу наблизився. Подвигом добрим я подвизався, свій біг звершив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, у день той; і не тільки мені, але й усім, хто полюбив Його прихід» (2 Тим. 4: 6–8).
Описати конкретно, у чому полягає ця радість, неможливо. Її може відчути лише той, хто наважиться «жити благочестиво у Христі Ісусі».
