Навіщо причащати дітей?

Плач, температура, кашель, недоспані ночі… Ці слова, а точніше переживання від них, надзвичайно знайомі молодим батькам… Нині матері в кабінеті лікаря хором, наче скоромовку, промовляють: «Я вчасно даю вітаміни, тримаю ноги в теплі, стежу за одягом і таке інше… Чому ж хворіє моя дитина, лікарю?» Лікар знизує плечима і прописує цілу купу різних вітамінів та ліків. Гаманець усе більше і більше відчуває хвороби дітей. Які там гроші – здоров’я важливіше!

Так, це правильно. Якщо здорова дитина, то й батьки щасливі. А як жили люди колись без вітамінів, без сімейних лікарів, без щеплень, без йогуртів? У давнину батьки багато працювали, мало приділяючи увагу своїм кровинкам, і вони менше хворіли. На допомогу у вирішенні цієї, на перший погляд, важкої ситуації приходять люди з досвідом. Старше покоління пам’ятає часи, коли не було мобільних телефонів, комп’ютерів та Інтернету… А люди замість кафе, кіно й різноманітних гулянок ходили в православний храм. Саме там діти отримували сили для боротьби з хворобами.

Батьки XXI століття, дбаючи про фізичне здоров’я, зовсім забули про духовний стан своїх чад. Через атеїстичне виховання ми віддалилися від церкви Божої, зреклися наших багатовікових християнських традицій. Внаслідок цього в багатьох людей виникла духовна порожнеча, яка поступово почала оволодівати ними. Через повсякденні клопоти ми часто забуваємо про Бога: молитися, відвідувати храм, багато грішимо, не сповідаємося і не причащаємося. Хоча саме духовні хвороби (тобто гріхи) є прямою причиною наших фізичних недугів. Якщо болить рука чи нога, людина може залишатися веселою і щасливою… А ось коли болить душа, то ніби руки і ноги цілі, а світ не милий.

Сповідь і причастя є духовними «підкріплювачами», які дають наснагу і впевненість у наступному дні. Та ми забули це, так і життя проходить. А між іншим, через це виникають різні негаразди, хвороби, сімейні непорозуміння тощо. Церква Христова завжди наголошує, що основною причиною всіх негараздів є гріхи, які чинить людина. Церква завжди закликає до спасительних таїнств, якими лікує і гоїть душевні рани. Кожний знає, що Бог допомагає людям, які мають щире і чисте серце.

Але Господь не допоможе, доки людина буде свідомо продовжувати грішити, творити зло і не буде каятися.

Для чого ж причащати дітей? Історія церкви розповідає нам про одну подію, яка сталася на початку IV ст., в одній зі східних римських провінцій. Там жив пресвітер Епіктет. За чистоту свого життя він отримав від Бога дар творити чудеса: повертав зір сліпим, виліковував прокажених і виганяв бісів з одержимих. Одного разу до нього привезли тяжкохвору п’ятнадцятирічну дівчину. Її батько, видатний державний сановник, припав до ніг святого з благанням, аби священик зглянувся над його горем, бо його єдина дочка хвора вже три роки і не може поворухнути жодною частиною тіла. Преподобний Епіктет перейнявся співчуттям до нещасного батька і старанно молився Богу про його дочку. Потім він помазав святим єлеєм хвору, яка відразу ж отримала зцілення і самостійно стала на ноги. Її ж батькові святий Епіктет сказав, що якщо він хоче, щоб у його будинку ніхто не хворів, то повинен з усіма своїми домашніми щонеділі причащатися Божественних Таїн Тіла і Крові Господа Ісуса Христа, попередньо очистивши своє серце належним чином (тобто посповідавшись).

У всьому світі люди хворіють, страждають, вмирають і всі рішуче шукають одужання. Нам важко визнати, що причина захворювань – у нас самих, у наших гріховних вчинках, хоча про це ясно і багаторазово говориться в Священному Писанні.

Для чого посилаються хвороби тій чи іншій людині? Очевидно, якщо людина переносить їх з радістю – то для нагороди; якщо замислюється – то для напоумлення, а якщо тяготиться – то для покарання. Виникає хвороба не з волі Бога, який вирішив покарати людину за її гріхи. Вона з’являється як результат гріховних справ самої людини, що визначається свободою вибору.

Батько завжди може покарати дитину за ігри з вогнем. Якщо ж дитина не слухає батька, він має переконати її, що вогонь небезпечний. При цьому слід дати їй можливість злегка обпектися. Приблизно так само, як вогонь і біль, співвідносяться гріх і хвороба. Чи є приємним фізичний біль? Зрозуміло, що ні. Але добре, що людина його відчуває, оскільки біль попереджає про «ушкоджувальний» фізичний вплив на тіло, тобто травму. Ці всі болячки змиваються кров’ю і тілом Христовим, коли ми, усвідомивши, що хворі, йдемо до Бога за зціленням.

Буває й так, що дітей причащають, а вони все одно хворіють. В цьому випадку слід свою увагу звернути на батьків, які не причащаються і не сповідаються. Потрібно приходити до Причастя усією сім`єю. Адже, якщо причащати своїх дітей, а самим не причащатися – то стаємо подібними до людей хворих інфекційною хворобою, які лікують своїх дітей, але при цьому самі залишаються хворими… і тільки малюки видужують, проходить короткий термін часу і діти знову заражаються від своїх батьків.

Завдання старших полягає не тільки в тому, аби забезпечити дітям фізичне існування, але насамперед – духовно виховати їх, відкрити їм дорогу до Бога. Якщо не приводити дитину у храм, не вчити її жити благочестиво, то значить, ми перешкоджаємо їй приходити до Христа. І в цьому – наш найголовніший гріх, який лягає і на наших дітей.

Святі отці завжди закликають: «Хочеш виховати свою дитину – виховай спочатку себе». Про дитячі хвороби так пише в одному листі преподобний Амвросій Оптинський: «Не варто забувати і теперішнього часу, в якому і малі діти отримують душевні пошкодження від того, що бачать, і від того, що чують, і тому потрібне очищення, яке без страждань не буває; очищення же душевне здебільшого буває через страждання тілесні... Подивіться: і самі немовлята не без хвороб чи страждань переходять у майбутнє життя?» Важко бачити страждання дітей. Але чи знаємо ми, що в деяких випадках винуватцями цих страждань буваємо ми самі? Одного разу до старця Амвросія підійшов селянин, на руках у якого бився біснуватий хлопчик, і попросив старця про зцілення дитини.

– Чуже брав? – Суворо запитав старець.

– Брав, грішив, отче, – відповідав селянин.

– Ось тобі і кара, – сказав старець і відійшов від нещасного батька.

Страждання невинних дітей так пояснюються святим Нифонтом, єпископом Кіпрським: «Багато хто у світі... у гріхах своїх не каються і про душі свої не піклуються. З цієї причини Господь і карає як дітей, так і самих батьків різними бідами, щоб хворобою дітей очистити батьківські беззаконня і змусити самих батьків принести покаяння і тим виправдати їх на Страшному Суді Своєму...»

Тому при стражданні дитини слід питати свою совість: чи не є хвороба малюка карою за мій гріх? Часто єдиним дієвим засобом, що служить для одужання дитини, є покаяння її батьків.

Читайте також