Плачуча Цариця у Влахернах
У ніч Покрову чудо у Влахернському храмі бачили лише двоє. Усі інші молилися і нічого не бачили. Але благодать дісталася й їм.
Про нього в Житії блаженного Андрія сказано лише кілька слів. Епифаній прийшов на нічну службу до Влахернського храму «з одним зі своїх слуг». Імені слуги ми не знаємо. Що він думав і про що молився, теж невідомо. Ясно одне: серед тих, хто побачив чудо, його немає.
Він стояв у тому самому храмі, разом зі святими. Можливо, зовсім поряд. Можливо, куняв від втоми, адже всенічні бдіння тоді тривали іноді до півночі, а то й до світанку. А над його головою в ці хвилини молилася Сама Богородиця.
Свято Покрову ми звикли пов'язувати з баченням. Але якщо вчитатися в давній текст, воно виявляється святом тих, хто молиться, але при цьому нічого не бачить.
Лише двоє свідків
Блаженний Андрій був юродивим Христа ради. Житіє називає його «родом слов'янином». Колись його, раба, купив константинопольський пан. Андрій приходив до Влахернського храму, де зберігалася риза Богородиці, «звершуючи свої звичайні справи» – тобто зовні нічим не вирізнявся серед тих, хто молився.
Тієї ночі храм був сповнений. О четвертій годині ночі Андрій побачив Богородицю, «дуже високу, у супроводі грізних слуг». Її підтримували Іоанн Предтеча та апостол Іоанн Богослов. Вона увійшла через Царські врата й пройшла до амвона.
Андрій підійшов до Епифанія й запитав:
– Бачиш Владичицю і Цариці світу?
– Бачу, отче мій.
Ось і всі свідки. Двоє. Решта стояли, хрестилися, слухали читання та спів. Але чуда вони не помітили.
Сльози замість сяйва
Ми звикли уявляти Покров урочисто, забуваючи про те, що в той день Богородиця «схилила коліна і довго молилася, зрошуючи сльозами богоподібне Своє обличчя».
Цариця Небесна прийшла до людей не для того, щоб показати Свою велич. Вона плакала.
Потім зняла з голови мафорій – велике жіноче покривало, яким покривали голову й плечі, – і розпростерла його над людьми. За словами з Житія блаженного Андрія, він сяяв, «наче блискавка», і випромінював славу Божу.
Ось така дивовижна картина: духовна Мати плаче й молиться про Своїх духовних дітей, які навіть не знають, що Вона зараз поруч із ними.
Богородиця пішла, благодать залишилася
Поки Пресвята Богородиця перебувала в храмі, святі бачили розпростертий над ними покров. Потім, після Її відходу, «Вона взяла його, очевидно, з Собою, а благодать залишила тим, хто був там».
Житіє підкреслює, що благодать дісталася всім. Не лише Андрієві та Епифанію. Всім. І сонному слузі Епифанія, і втомленій удові біля колони, і купцеві, який думав про свої справи.
Благодать не дісталася лише тим, хто зумів побачити чудо. Вона дісталася всім, хто прийшов до храму помолитися.
Кондак свята говорить про те саме: «Діва днесь предстоїть у церкві, і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу». Невидимо – ключове слово. Більшість із нас ніколи не побачить живу святість. Але це не означає, що вона обминає нас стороною.
Одкровення подвижнику
Преподобний Силуан Афонський знав це з власного досвіду. У юності він пережив навчання від Пресвятої Богородиці. Одного разу Вона сказала йому, що Їй недобре дивитися на те, що він робить. Слова Пречистої були «тихі, лагідні», і понад сорок років старець не міг їх забути. Він згадував: «Я Її не бачив, але Дух Святий дав мені пізнати Її та Її любов до нас».
Великий подвижник не бачив Богородиці, але пізнав Її всеосяжну любов до людей. Про цю любов він сказав так: «Вона живе на небесах і невпинно бачить славу Божу, але не забуває й нас, убогих, і Своїм милосердям покриває всю землю та всі народи».
Покров Цариці Небесної простягається над усіма. Навіть над тими, хто зараз нічого не відчуває і втрачає віру під гнітом проблем і поневірянь.
Молитва в душевній темряві
Багато віруючих добре знають стан, коли стоїш на службі й витаєш у хмарах. Молишся – а у відповідь тиша. Страшно, тривожно, здається, що Бог відвернувся. А потім приходить думка: напевно, зі мною щось не так. Інші щось переживають, бачать, відчувають, а я спустошений.
Покровська історія нагадує, що з усього Влахернського храму чудо бачили лише двоє. Усі інші перебували в тій самій духовній темряві, що й ми. І Богородиця плакала й молилася за них. Її покров простягався над тими, хто не підводив очей до Неба.
Свято забутої історії
Тривалий час у цієї події не було окремого свята. Один давній автор дивувався, що таке «страшне й милосердне видіння» залишилося без урочистості. Щоб поповнити цю прогалину, у Церкві поступово з’явився день Покрову Пресвятої Богородиці. На Русі його почали відзначати, ймовірно, у XII столітті.
Цього дня в храмі читають Євангеліє про Марфу і Марію, як і на всіх святах на честь Богородиці. Святитель Ігнатій (Брянчанінов) пояснював, що Богоматір не лише послужила Христу, а й уміла слухати, як Марія, «складаючи всі слова Його в серці своєму».
Марія біля ніг Христа просто сиділа й слухала Його, за що заслужила Божу похвалу. Тому Покров – особливе свято для всіх, хто молиться без видінь, без відчуттів, без негайної відповіді згори. Богородиця не вимагає від нас, щоб ми Її побачили. Вона просить лише підійти до Неї з чистим серцем і стати під Її молитовний покров.
