Три розмови про життя. 3. Пісня Пісень. «Життя – це любов»

«Пісня Пісень» – єдина з Біблійних книг, у якій жодного разу не згадується слово Бог, із тієї причини, що ця книга – символічна, і в ній Бог – це Наречений, а Наречена – душа. Приходячи до нас, Бог виконує чоловічу функцію. Він запліднює нашу душу. Це головна з причин, за якими біблійний Бог – чоловічого роду. «Пісня Пісень» – найособистіша книга Біблії, в якій описана мета життя як зустріч і шлюб із Богом. У наше життя вплетені візерунки різних жанрів, але під ними завжди лежить Повість про Любов. Христос не дав нам на Землі Раю, не виганяв зла і бід, але Він посіяв насіння спокути в наших душах. Тепер ми носимо в собі насіння цього Божественного життя. Ми працюємо і молимося, вирощуючи їх, хоча далеко не завжди бачимо плоди.

ЛЮБОВ – ЦЕ ПІСНЯ

У музиці, так само, як і в любові, є істина, яку неможливо передати словами, як би ми не старалися. Бог говорить з нами мовою музики любові. Музика була мовою, якою говорив Бог, творячи світ. У Символі віри ми говоримо про Бога як про «Творця Неба і Землі». Те, що у нас перекладено як «Творець», у грецькому Символі віри передано через слово «Ποιητής», утворене від дієслова ποιέω (poieō), тобто Поет. Світ – це поезія Бога, його музика.

Сьогодні нам здається, що музику придумали пізніше слів, як прикрасу, але, можливо, все було інакше. Пісня – це не прикрашені вірші, і вірші – це не прикрашена проза. Навпаки, проза – це затверділі вірші, а вірші – це затверділа пісня. Бог є головним і єдиним справжнім Поетом, який створив прекрасний світ і людину, а поет, у сучасному розумінні цього слова, лише віддалено намагається наслідувати Його. На початку була Пісня, і книга про неї йде глибоко у вічні надра Святої Трійці.

ЛЮБОВ – ЦЕ ПІСНЯ ПІСЕНЬ

У давньоєврейській мові не було ейфорії, тому вони говорили: «цар царів» або «пісня пісень». Любов має найбільший у світі розмір. Вона собою все обіймає. Ми – ноти симфонії Бога. Коли ми слухаємо тільки себе або ще кілька нот, це – не музика і не любов; коли ж ми відійдемо і почуємо ціле, всі звуки ставатимуть на свої місця. Образ цей важливий практично. Якщо ми слухаємо тільки себе, то ми живемо в безглуздому світі Проповідника. І тільки тоді коли ми вчимося чути задум Божий про світ, в нашій душі починає звучати музика Неба. Наречений і Наречена в Пісні Пісень співають один одному по черзі. Життя – це бесіда. Любов – це «поверненість до іншого», бесіда Бога зі Своїм творінням і творіння з Богом.

ЛЮБОВ – ЦЕ ВІЧНИЙ РУХ

У фізичному світі вічного руху немає, а ось в духовному – є, і це – любов. Чим більше ми любимо, тим більше люблять нас; чим більше люблять нас, тим більше ми любимо. У Любові немає зовнішньої межі, вона може слабшати тільки від внутрішніх причин. У «Пісні пісень» це виражено в тому, що вірші підіймаються все вище. Чим більше любить один, тим більше любить інший, і так – весь час. Він каже, що вона – лілія між терням (2:2), вона відповідає, що він «яблуня між деревами» (2:3); він говорить «ти прекрасна» (1:15), вона відгукується (1:16). Вони підспівують один одному, підхоплюють, не даючи любові опускатися.

Любов, головна сила Всесвіту, що перевершує інші сили і закони, особливо – закон ентропії. Енергія любові не гасне, вона постійно зростає. Ось чому Рай ніколи не може набриднути. «Пісня пісень» порівнює любов із чимось живим і зростаючим, то з садом (4:12 і 16), то з виноградником (7:12; 8: 11-12), то з живою водою (4:15). Любов росте, у неї є своє життя, вона – насіння Боже, посаджене в наших душах. «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог в ньому» (1 Ін 4:16).

ЛЮБОВ – ЦЕ БЛАГА ВІСТЬ

Любов – це «Блага вість», що обіцяє нам щастя. З. Фрейд розділив основні сили душі («психіки») на два роди: ерос – сила життя, і танатос – сила смерті. Навіть у думці атеїста відбилися уявлення про битву між життям і смертю. «У свідки перед вами закликаю сьогодні небо і землю: життя і смерть запропонував Я тобі, благословення і прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє» (Втор 30:19).

Драма «Пісні пісень», як і драма життя, – це вибір між еросом і танатосом, між «так» і «ні», єдиноможливими відповідями на Добру Новину. Коханий обіцяє таємні та чудові речі. Чи повірить йому наречена? «Мій коханий озвався й промовив до мене: Вставай же, подруго моя, моя красна, вийди! Бо оце пройшла; дощ минув, перестав; Квітки на землі, пора соловейка настала ... Встань, кохана моя, моя красна, вийди!» (2: 10-13).

У відповідь треба вийти з минулого, з темряви і смерті, сну й нирки. Пізніше (гл. 3) наречена ніяк не прокинеться і не відповідає вчасно нареченому, він залишає її плакати, страждати, шукати його. Любов – не абстрактний ідеал, а запрошення на весілля. Згадайте притчу Христа про покликаних на шлюбний бенкет або про Десять дів.

ЛЮБОВ – ЦЕ СТРАЖДАННЯ

Любов немислима без страждань, із тієї простої причині, що вона оголює найвразливіше в нас, залишає серце на милість іншої людини, часу й долі. Якщо любиш, завжди будеш страждати. Не хочеш страждати – не люби; і отримаєш найтяжче з страждань – самотність. Тільки любов може перетворити зсередини наше страждання. Наречена Христова, наша душа, наша Церква. Вона мучениця, і вона прекрасна в своїх стражданнях, як і сам Христос. Зморшки ченців незрівнянно прекрасніші від глянцевих осіб із попсових журналів.

Любов примножує страждання нареченої. Вона «знемагає від любові». Але і страждання множать її любов. Тільки вийшовши з пустелі (образ страждання), Наречена знаходить те, чого так хотіла, – довіру, з'єднання, і сам шлюб із Коханим (8: 5). Страждання і любов перетворюють один одного. Здається, що вони вороги, а насправді – вони союзники. Тільки пройшовши через пустелю страждань у нашому житті, ми отримуємо можливість чути тихий голос Бога в нашій душі.

ЛЮБОВ ВІЛЬНА

Любов треба вільно давати і вільно приймати. Бог не примушує нас Його любити, і Самому Собі Він не може дати нашій любові. Бог може створити Всесвіт, і все, що в ній, але нашу любов Він може тільки попросити. Все створене Ним пасивно; світ нічого не зробив, щоб його створили. А любов активна, вільна, вона йде зсередини, росте своєю внутрішньою таємницею, немов плід (3: 5). Якщо ми не даємо Богу нашу любов, то ми стаємо вільними і від Його Любові, і від Нього самого. Це і є те, що ми називаємо пеклом.

ЛЮБОВ ЗРЯЧА

Ми, по своїй дурості, говоримо, що любов сліпа. Насправді, якраз вона-то і зряча, освічена і мудра найвищою мудрістю. Бог є Любов, Він – не сліпий, значить – не сліпа і любов. Але що говорить Бог про нашу душу в Пісні Пісень? «Уся ти прекрасна, кохана моя, і плями нема на тобі» (4: 7). Плям дуже багато, ми це знаємо, і Бог це знає, судячи по інших місцях із Біблії. Наречена (душа) боязко ховається, може – тому, що соромиться своєї непомітності перед його красою. І наречений (Бог) говорить: «Голубко моя, в ущелину скелі під дахом сховку покажи мені твоє, дай мені почути голос твій; тому що голос твій милий, а обличчя твоє приємне» (2:14).

Хто тут правий? Вона – Душа, думає, що некрасива, Він – Бог, – що світла й прекрасна. А як же гріхи, невже Він не бачить? Він бачить усе. Це ми крізь час погано бачимо свою вічну суть. Ми бачимо свій грубий начерк, ескіз, а Бог бачить цю картину завершеною, тому що дивиться на неї з Вічності. Він бачить все наше життя, але не шматками, як ми, а цілком.

ЛЮБОВ ЗВЕРНЕНА ДО ОДНОГО – ЄДИНОГО

Ми любимо якусь людину, і кожна людина – єдина. Вона – не спільнота, не збіговисько, не різновид. Не можна любити людство, хоча це і зручно. Людство не «припреться», коли ви зайняті, і не образить, і не нап'ється... Воно не буває брудним, грубим, дурним та сварливим. За нього навіть і померти не образливо. А ось за Петю, Катю або Сашу – та ніколи! Хіба що по любові ...

Якби Бог створив тільки тебе одного, Він стерпів би все те ж саме, щоб тільки тебе врятувати. Христос помер на Хресті не за людство, а за кожного з нас окремо. Зустрічаючи нас у небесній обителі, Він назве нас по імені, тому що ім'я – це особистість.

«Шістдесят є цариць, і вісімдесят наложниць, а дівчатам немає числа, але єдина – вона ця голубка моя, моя чиста» (6: 8-9). Кохана для Закоханого – серце світу. Вона – не на колі його свідомості, а в центрі. Чому Бог нас створив? У Нього є мільярди інших, невже Йому все мало? Ні, не мало; Йому просто потрібні саме ми. Заради нас Він залишив міріади овець. Він розділив наш біль, нашу радість, нашу самотність і навіть – на Хресті – наш гріх. Один із цвяхів, що пронизував Його тіло, – мій, і тільки мій. Один із тернів у Його вінці – мій і тільки мій.

ЛЮБОВ ПЕРЕМАГАЄ ВСЕ

Перед любов'ю ніщо не може встояти, бо її сила з неба. Ми не буваємо самотні – «Я з вами до кінця віку». Ці слова сказав Той, Хто сказав фразу, яку дуже хотілося сказати А. Македонському, Ю. Цезарю, Наполеону, Гітлеру та їм подібним. Вона звучить так: «Я переміг світ» (Ін. 16:33). Найбільші полководці, тирани, завойовники, впали, тому що їх зброєю була ненависть. Бог переміг, тому що Його зброя – любов. Ті вбивали ворогів, а Він дав вбити Себе. Агнець переміг дракона Кров'ю любові. Рани Христового серця сильніше всього на світі. Якщо наша любов живиться від них, вона переможе все.

ЛЮБОВ – ЦЕ ОБМІН ОСОБИСТОСТЯМИ

«Мій коханий належить мені, а я йому» (2:16), – говорить Пісня Пісень. Люблячі належать один одному, тому що Любов – це Бог, Бог – Триєдиний, і Особи Пресвятої Трійці віддають Себе Один Одному, стаючи Єдиними, і не перестаючи бути Трьома. Наша земна любов – образ Троїчної Любові саме тому, що закохані можуть дійсно віддати себе одне одному, стаючи «одним», але, при цьому, не перестаючи бути «двома». Уже в земної любові закон математики порушений, він перевершений, чи можемо ми після цього заперечувати Троїчність Бога?

Божа Любов у Христі обмінялася особистістю з нами. Він увійшов в нашу природу, через народження від Діви, а ми – в Його Тіло через Євхаристію. Хтось сказав з цього приводу, що якщо богослови зрозуміють що таке «В», вони вирішуватимуть найскладнішу таємницю. Як вирішується ця таємниця, знає кожен із тих, хто любить. Якщо я тебе люблю, я – більше, ніж «я». Що б з тобою не сталося, станеться і зі мною. Люблячий батько не бреше, коли, лупцюючи дитину, скаже: «Мені болить більше, ніж тобі». Напевно, так і Бог, коли Він нас карає.

ЛЮБОВ У СЬОГОДЕННІ

«Я сплю, ... а голос мого коханого ... стукає – відчини мені ... кохана моя, голубко моя, моя чиста» «Я скинула свою, як знову її надягну? ... Коханий мій ... пішов. Душі в мені не стало ... кликала його, і він не відізвався до мене» (5: 2-8).

Так і ми. Бог кличе нас, а ми зволікаємо. Коли у нас буде час, коли буде менше справ, словом – завтра ... Але ми завжди в «сьогодні». Адже «врятуватися» і означає пустити Бога в свою сьогоденність. Бог живий і не може увійти в мертве. Минуле – мертво, майбутнє – не народилося. Бог живе тільки в сьогоденні.

Чи помічали ви, як важко зробити те, що так наполегливо радять нам модні психологи – жити в сьогоденні? Якщо не помічали, я вам зараз це продемонструю.

Перестаньте читати, скажіть Богу, прямо зараз, як ви Його любите, і дайте Йому сказати, як Він вас любить. Зробіть це негайно, прямо зараз, дочитавши до крапки це речення.

Тепер – читайте. Правда, це була найкраща частина цієї статті?

А може, ви ще думаєте, чи варто мене послухати? Вже не потрібно. Ви програли. Так на небо не потрапиш.

ЛЮБОВ СИЛЬНА ЯК СМЕРТЬ

Тільки любов може протистояти смерті, все інше та змітає. Зірки – і ті смертні. Через мільярди років, коли вони всі помруть, любов буде жива; і якщо ми живемо нею, покладаємо на неї надію, приліпилися до неї серцем, будемо жити, і ми. Любов – сама «матерія» Бога, тому вона так міцна (1 Kop. 13: 8). Смерть зруйнує все, що руйнується, – і тільки. «Бог наш є вогонь, що поїдає» (Євр.12: 29). «Вогонь» – це любов Бога. Вони палять те, що їй противиться, включаючи і «останнього ворога» – смерть (1 Кор 15:26).

Любов і Смерть борються, як важковаговики на гігантській арені Всесвіту. Смерть не може змінити властивостей Любові, а ось Любов змінює властивості Смерті. Коли зустрічаються вогонь і вода, комусь із них кінець. «Міцна, як смерть, любов» (8: 6), тому що «великі води не можуть згасити кохання, ані ріки його не заливатимуть її» (8: 7). Смерть загрожує любові, але любов питає у неї: «Смерть, де твоє жало»? «Пекло, де твоя перемога»?

Божа повість про любов завершується вічним і радісним шлюбом: «І побачив я нове небо і нову землю; перше бо небо та перша земля проминули ..., і бачив місто Єрусалим, що сходив із неба від Бога, приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із неба, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними; вони будуть народом, і Сам Бог з ними буде Богом їхнім. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже; Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде; бо перше минулося. І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось творю все нове. І каже: Напиши, що слова ці правдиві та вірні. І сказав Він мені: Сталося! Я Альфа і Омега, початок і кінець; спраглому дам даром від джерела води живої» (Одкр. 21: 1-6).

Читайте також