Притча про смоківницю, або «кухарчине» богослів’я…

«Від не достатку простоти – не достаток віри»
 архім.Лазар (Абашидзе) 

Бувають моменти у житті кожного, коли раптово почуті слова западають у душу і підштовхують людину на тривалі роздуми. Не важливо, що це – уривок виступу по радіо, випадково почутий у маршрутці по дорозі з дому на роботу, чи це фраза із фільму або книги, – важливо те, який настрій вони передають. Для людини ж віруючої, або, як зараз прийнято казати, практикуючого християнина, часто – це фраза або речення із Писання чи творів Святих Отців.

Ось декілька днів тому, мені, можна сказати, в’їлася у голову фраза із Євангелія від Матфея, 24 глава, 32 вірш: «От смоковницы научитеся притчи…». Я знайшов це місце як у самому тексті, так і в тлумаченні Святих Отців, у якому Господь навчає про кончину світу і останні часи, але роздуми мої зараз не про це. Я навмисне не наводив цю цитату повністю, а тільки те, що сидить на думці, як то кажуть, і дійшов ось до яких висновків: по-перше, це унікальність Книги Книг, де кожне слово окремо від усієї фрази наповнене своїм неповторним сенсом; по-друге, не дивлячись на сам сенс усього контексту тієї чи іншої притчі, часто вона підводить читача до зовсім несподіваних висновків. А тепер перейду до того, що саме стало причиною цих роздумів…

Почалося все буденно і зовсім не таємниче – начистити цибулі та моркви для приготування обіду. І ось під час роботи в мене знову ввімкнувся внутрішній магнітофон, що нагадав фразу про смоківницю і всю притчу. Я зупинився, сиджу і розмовляю сам із собою: «Добре! Смокви у нас не ростуть, переді мною лежить цибуля і морква. Яку, наприклад, притчу мені може розповісти морква і цибуля?». А все дуже просто і, водночас, не зовсім просто. Просто, тому що це – речі, які є у кожного на кухні і без чого не обходиться раціон як президента так і бідняка, а не просто тому, що вони, як і увесь процес приготування їжі, розкрили дещо важливе про наше життя. Каструля, у якій ці овочі дружно варяться на вогні – це наше життя, що кипить різними подіями і приводить у рух все, що знаходиться в ній. Овочі та їхня кількість у цьому казанку – це саме те, що необхідно для того, щоб те, що вариться, можна було їсти, тому переважну більшість страви складають морква, картопля та інші, а меншу – сіль, перець і приправи. Зварити суп чи кашу без приправи – вона буде прісна і не смачна, а пересоливши чи переперчивши, її не можливо буде піднести до рота. При правильному використанні продуктів у приготуванні страв кожен компонент, як окремо, так і з усіма разом, буде смачним і приємним на смак, а при неправильному – ви і самі розумієте, що з цього вийде.

Мораль цієї кулінарної філософії дуже проста – достатньо поспостерігати за тими, хто живе біля нас. Хтось із них – картопля, хтось – морква, а хтось – і пекуча цибулька чи навіть справжня сіль. І тільки рука Божа, яка мудро компонує у всесвітньому котлі ці «продукти», робить із тієї «картоплини», «морквини» чи «цибулини» шедевр для Царства Небесного. Кожному головне пам’ятати, що Господь не помиляється, коли «приправами» вносить корективи у наше життя. Такої притчі сьогодні навчила мене «смоківниця», і такі уроки по життю йдуть поруч у інших категоріях та речах, головне бути уважним: «имеяй уши слышати, да слышит»…

Людина перед лицем стихії

​Самотня постать на березі здається нікчемно малою перед водною стихією, але саме вона постає перед Творцем.

Таємниці Голгофи у світлі археології

Завіса віків приховує реальні події IV століття. Археологія та давні тексти відображають справжній шлях великої християнської святині.

Запорожці на захисті гнаної віри

Історія про те, як козаки піднімали шаблі, заступаючись за принижених батюшок і, водночас, – дебоширили в храмах.

Фальсифікат у фундаменті Могилянки

Історики століттями переповідали красиву легенду про щедрий дар меценатки. Однак архівні документи малюють зовсім іншу картину цієї події.

Богослов'я стоптаних черевиків

В експозиції нідерландського музею можна побачити полотно зі старими черевиками, за якими криється пам'ять про просту людину.

Будні та праця лаврської братії

Ми звикли бачити Печерський монастир таким, яким він постає на парадних листівках. Архівні справи XIX століття повертають нас до земної прози чернечого побуту.