Неканонічність в третій степені

Згідно з деякими джерелами, Вселенський патріархат розглядає можливість прийняти УПЦ КП під свій омофор, якщо її предстоятель напише покаянного листа і погодиться на посаду митрополита. Таким чином, Константинополь, який називає себе Матір'ю-Церквою Київської митрополії та апелює до історії визнання автокефалії Польської Православної Церкви, думає обійти визнане всіма Помісними церквами анафематствування Філарета.

Проте неканонічність лідера українських розкольників обумовлена не лише складнощами його взаємин із Москвою. Навіть зараз зберігаються підстави, які унеможливлюють визнання Філарета кліриком Єдиної Святої Соборної і Апостольської Православної Церкви.

Нагадаю, самозваний «патріарх Київський і всієї Русі-України» був позбавлений сану, а потім відлучений від Церкви рішенням Собору Руської Православної Церкви у зв'язку з його антицерковною діяльністю, у тому числі постійною підтримкою розкольницьких рухів в Сербії, Болгарії та інших країнах. Таким чином, піддання Філарета анафемі – не просто відповідь на внутрішні протиріччя в РПЦ, до якої належав бунтівний митрополит, і аж ніяк не змова Москви проти неугодного ієрарха. Цей крок був зроблений в інтересах всієї Церкви, і саме тому відлучення Філарета було підтримано всіма Помісними церквами.

Читайте також: Филарет як апологет глобального розколу в світовому православ'ї

Більш того, УПЦ КП і понині порушує канони Православної Церкви. Ось, наприклад, історія «митрополита» Паризького Михаїла (в миру – Філіп Лярош). З 1972 року входив до складу Православної Кафоличної Церкви Франції в юрисдикції Румунського Патріархату. У 1978 році перейшов в неканонічний грецький старостильный Авксентівський Синод. У 1987 році був знову прийнятий до Румунської Православної Церкви, але вже безпосередньо в її Західно-Європейську єпархію. У 1996 році Ляроша, зведеного до цього часу в сан протоієрея, знову потягнуло «наліво», і він приєднався до неканонічної «Православної Автономної Митрополії Західної Європи та Америки» («Священного Міланського Синоду»). Дана юрисдикція в 1990 році відокремилась від того ж Авксентівського Синоду, увійшла у спілкування з УПЦ в США, а потім в 1994 році пристала до УПЦ КП на правах автономії. Мабуть, єдиний приклад «вірності» Філіп Лярош явив у 1996 році, коли після розриву між «Міланським Синодом» і главою УПЦ КП Філаретом залишився з останнім. Пострижений у чернецтво з ім'ям Михаїл.

Згодом, як і глава «Міланського Синоду» Євлогій (Хесслер), робив спроби вийти з розколу і увійти у спілкування з Московським Патріархатом. Незважаючи на це, у 2014 році Синод УПЦ КП вирішив, що «у зв'язку з відсутністю свідоцтв про виключення або вихід преосвященного митрополита Михаїла (Лярош) з юрисдикції Київського Патріархату, встановити, що преосвященний Михаїл (Лярош), митрополит Паризький, належить до єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату».

За цим прикладом стає очевидно, що в юрисдикції «патріарха» Філарета є і ті, хто добре усвідомлює свій розкольницький статус. Ймовірно, саме тому такі «єпископи» готові кидатися в усі тяжкі, все більше і більше порушуючи канони Церкви. Так, до числа кліриків так званої Православної єпархії Парижа і всієї Франції (Київського патріархату) в сані митрофорного протоієрея був прийнятий відвертий сектант Петро Парво (Petru Parvu).

До цього він перебував у розкольницькій спільноті, що не має апостольського спадкоємства і очолювана «патріархом Європи Миколаєм». Як виявилось, самі віруючі так званої Православної єпархії Парижа і всієї Франції дуже стурбовані цим фактом, називають Петра Парво єретиком і не бажають приймати причастя з його рук, вважаючи звершувані ним Таїнства недійсними. Що вже говорити про те, як до цієї історії повинні поставитись представники канонічних автокефальних церков!

Як відомо, 12-е правило Св. Апостолів говорить: «Якщо хтось із кліру, чи мирянин, відлучений від церковного спілкування або недостойний для прийняття в клір, відійшовши, буде прийнятий в іншому місці без відпускної грамоти, нехай буде відлучений той хто прийняв, і кого він прийняв». Незважаючи на це, глава УПЦ КП Філарет не лише не вжив жодних заходів проти такої нерозбірливості свого Паризького «митрополита», але й сам співслужив з «протоієреєм» Петром. А отже, виникає питання: яким чином в Константинополі збираються виправдати такі неканонічні дії Філарета? Чи відомі ці факти членам спеціальної комісії Св.Синоду Вселенського патріархату і чи сповістять вони про них свого Предстоятеля? І які можуть бути наслідки для патріарха Варфоломія, якщо він все ж прийме під свій омофор главу українських розкольників, який тільки й робить, що поширює розкол, підтримує «вовків в овечих шкурах», і тим самим уводить необережних чад Православної Церкви від Христа?

Читайте також: Київський патріархат як інструмент для дестабілізації Православ'я

Читайте також