Коли багатство на шкоду

Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви

Багато хто з нас напевно думають, чому так несправедливо влаштований наш світ, чому деякі шикарно живуть, а інші, навпаки, ледве зводять кінці з кінцями? Чому Господь попускає бути такій кричущій несправедливості?

Думаючи так, ми, непомітно для самих себе, починаємо звинувачувати Бога в подібній всесвітній несправедливості, забуваючи про те, що проблема  людства, перш за все, криється в нас самих, а не в Бозі. Господь створив цей світ ідеальним, але людина впустила в нього гріх, а з гріхом у цей світ увійшли всі лиха та нещастя.

З приводу багатства існує безліч висловлювань святих отців. Вони кажуть, що людина зовсім не є абсолютним власником свого багатства, вона може бути лише тимчасовим його володарем. Людина – це певний «управитель» чи «приставник», поставлений Богом. Багатство – це зброя, і якщо ти правильно його використовуєш, воно послужить твоєму виправданню, якщо ж неправильно, стане причиною твоєї погибелі.

Багатство стає на шкоду тоді, коли людина починає думати тільки в рамках своїх інтересів, бажати лише особистої вигоди, у збиток іншим, коли, піклуючись про своє збагачення, забуває про любов, часом навіть до своїх близьких. Від такого багатства черствіє серце, і біль рідної людини може бути навіть не почутий.

Небезпека виникає, коли людина стає залежною від свого багатства, вона перестає думати про щось інше, окрім грошей. У такому разі багач, що має владу, стає найбільш невільною людиною, бо в неї немає сил побороти свою залежність.

Чим більше багатства в такої людини, тим менше в неї любові. По суті, ні багатство, ні бідність не роблять людину хорошою або поганою, все залежить від нашого сердечного ставлення до матеріальних благ.

Доказ тому – безліч прикладів святих, які були багатими людьми. Однак вони ніколи не ставили своє особисте багатство у главу кута земного життя.

Христос ніколи не засуджував багатство саме по собі, а тільки тих, хто ним захопився.

Аіф

Читайте також

Праведний гнів випалює серце дощенту

Ми виправдовуємо злобу ревністю про захист святинь. Але чесна розмова з праведником позбавляє ілюзій, залишаючи нас наодинці з випаленою порожнечею серця.

Дзеркало поверх ікони: пастка «правильного» благочестя

Ми ховаємося від тривоги в устав, вичитуємо правила та акафісти. І можемо не помітити, як починаємо молитися власному відображенню, а не Христу.

Вавилонське будівництво на Дніпрі та крах силового єднання

Держава намагається узаконити відібрані храми. Але спроба замінити живу Церкву адміністративним стандартом точно повторює помилку будівничих у долині Сеннаар.

Духовна сліпота та ціна справжньої свободи

Євангельське чудо зцілення висвітлює прірву між живою вірою та соціальним страхом. Занурення у містичне богослов’я та таємниці справжнього прозріння.

Подвиг Бориса і Гліба проти культу війни

​Спогад про подвиг перших руських святих оголює страшну підміну смислів. Їхня відмова від братовбивства звучить викликом пропаганді насильства, що лунає сьогодні під церковними склепіннями.

Чому Іоанн Кронштадтський помирав без Літургії, а ми не хочемо на неї йти?

Святий пастир згасав духовно, коли не служив Літургію. І ми вмираємо без неї – повільно, тиждень за тижнем.