Коли багатство на шкоду
Митрополит Антоній, керуючий справами Української Православної Церкви
Багато хто з нас напевно думають, чому так несправедливо влаштований наш світ, чому деякі шикарно живуть, а інші, навпаки, ледве зводять кінці з кінцями? Чому Господь попускає бути такій кричущій несправедливості?
Думаючи так, ми, непомітно для самих себе, починаємо звинувачувати Бога в подібній всесвітній несправедливості, забуваючи про те, що проблема людства, перш за все, криється в нас самих, а не в Бозі. Господь створив цей світ ідеальним, але людина впустила в нього гріх, а з гріхом у цей світ увійшли всі лиха та нещастя.
З приводу багатства існує безліч висловлювань святих отців. Вони кажуть, що людина зовсім не є абсолютним власником свого багатства, вона може бути лише тимчасовим його володарем. Людина – це певний «управитель» чи «приставник», поставлений Богом. Багатство – це зброя, і якщо ти правильно його використовуєш, воно послужить твоєму виправданню, якщо ж неправильно, стане причиною твоєї погибелі.
Багатство стає на шкоду тоді, коли людина починає думати тільки в рамках своїх інтересів, бажати лише особистої вигоди, у збиток іншим, коли, піклуючись про своє збагачення, забуває про любов, часом навіть до своїх близьких. Від такого багатства черствіє серце, і біль рідної людини може бути навіть не почутий.
Небезпека виникає, коли людина стає залежною від свого багатства, вона перестає думати про щось інше, окрім грошей. У такому разі багач, що має владу, стає найбільш невільною людиною, бо в неї немає сил побороти свою залежність.
Чим більше багатства в такої людини, тим менше в неї любові. По суті, ні багатство, ні бідність не роблять людину хорошою або поганою, все залежить від нашого сердечного ставлення до матеріальних благ.
Доказ тому – безліч прикладів святих, які були багатими людьми. Однак вони ніколи не ставили своє особисте багатство у главу кута земного життя.
Христос ніколи не засуджував багатство саме по собі, а тільки тих, хто ним захопився.
Читайте також
Праведний гнів випалює серце дощенту
Ми виправдовуємо злобу ревністю про захист святинь. Але чесна розмова з праведником позбавляє ілюзій, залишаючи нас наодинці з випаленою порожнечею серця.
Дзеркало поверх ікони: пастка «правильного» благочестя
Ми ховаємося від тривоги в устав, вичитуємо правила та акафісти. І можемо не помітити, як починаємо молитися власному відображенню, а не Христу.
Вавилонське будівництво на Дніпрі та крах силового єднання
Держава намагається узаконити відібрані храми. Але спроба замінити живу Церкву адміністративним стандартом точно повторює помилку будівничих у долині Сеннаар.
Духовна сліпота та ціна справжньої свободи
Євангельське чудо зцілення висвітлює прірву між живою вірою та соціальним страхом. Занурення у містичне богослов’я та таємниці справжнього прозріння.
Подвиг Бориса і Гліба проти культу війни
Спогад про подвиг перших руських святих оголює страшну підміну смислів. Їхня відмова від братовбивства звучить викликом пропаганді насильства, що лунає сьогодні під церковними склепіннями.
Чому Іоанн Кронштадтський помирав без Літургії, а ми не хочемо на неї йти?
Святий пастир згасав духовно, коли не служив Літургію. І ми вмираємо без неї – повільно, тиждень за тижнем.