Притча: Перш ніж забруднити когось гряззю...
Він знав, що той пасе тварин у віддаленому місці, де майже ніхто не ходить, і вирішив скористатися цим та викопати йому глибокую яму, щоб той звалився в неї.
Пізно вночі він почав копати. Коли він копав, то уявляв собі, як його кривдник потрапить до неї і, можливо, щось зламає собі або помре в ній, не маючи можливості вилізти звідти. Або, принаймні, до ями впаде його корова, вівця або, на худий кінець, коза. Довго і завзято він копав, мріючи про помсту, та не помічав, як яма ставала все глибше й глибше. Але от засірів світанок, і він отямився від своїх думок.
І яким було його здивування, коли він побачив, що за цей час він викопав таку глибоку яму, що сам вже не зможе вилізти з неї.
Тому, перш ніж навіть подумки рити яму іншому, згадай: для того щоб вирити її, тобі самому доведеться в ній опинитись, бо першим у ній опиняється той, хто її риє. І перш ніж забруднити когось гряззю, спочатку тобі доведеться забруднити свої руки.
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.