Притча: Чи варто говорити все, що заманеться?

Просій те, що збираєшся сказати, через три сита: правди, доброти і користі

– Заждий, – зупинив його Сократ, – Просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.
– Три сита?
– Перш ніж що-небудь говорити, потрібно тричі просіяти це. По-перше, через сито правди. Ти впевнений, що те, що ти скажеш, правда?
– Ні. Просто я чув...
– Дуже добре. Значить, ти не знаєш, правда це чи ні. Тоді просіємо через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?
– Ні! Навпаки!
– Значить, – продовжував Сократ, – ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. То чи так уже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?
– Ні, в цьому немає потреби.
– Отже, – додав Сократ, – в тому, що ти хочеш сказати, немає ані доброти, ані користі, ані потреби. Навіщо тоді говорити?

Читайте також

«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .

Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою

Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.

Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.