Притча: про найправильнішу молитву
Одного разу прийшла до мене одна жінка, з побожних, і запитала:
- Що мені робити, отче? Я неписьменна і не знаю молитов. Чт спасусь я без молитов?
Я сказав їй:
- А ти зовсім не молишся?
- Та я молюся!
- А як же ти молишся?
А вона каже мені:
- Так ось як я молюся: коли підмітаю будинок, молю Бога: Боже, вичисти бруд з душі моєї, як я вичищаю цей бруд з дому, і нехай подобається вона Тобі, як мені подобається чистий будинок. А коли перу білизну, то теж кажу: Господи, змий зло з душі моєї, щоб і я була чистою, як чиста ця сорочка. І так говорю в усьому, що б я не робила. Чи добре так робити?
- Живи так все своє життя!
* * *
Це безперервна молитва розуму. Тоді розум вже не буде допитливим, він уже не хоче що-небудь побачити, тому що у нього вже немає на це часу. Він уже не хоче побачити що-небудь інше, тому що весь час зайнятий священними і високими речами, духовними, а все інше залишає його байдужим.
Уривок з інтерв'ю з протосингелом Петронієм (Тенасе)
порталу Православие.ru
Читайте також
Навіщо святі обителі перетворювали на державні в'язниці?
Історія християнської Європи зберегла пам'ять про часи, коли монастирі ставали місцем державного заслання. Там вирішувалися долі монархів і праведників.
Пастух із листом від Христа до короля Франції
Влітку 1212 року тисячі прочан із палицями чекали, що море розступиться перед ними. Пізніші хроністи додали до їхньої історії кораблі, работорговців і зітхання папи.
Фасад із кісток і фасад зі світла
Антоніо Гауді сорок три роки будував храм у Барселоні, знаючи, що це будівництво – на віки.
Суд над мертвим папою
Одного разу в Римі посадили на престол тіло померлого папи й улаштували над ним суд. Звинувачення спиралося на церковне правило, яке колись урятувало його кафедру.
Обитель, збудована на зло королю
Коли в Мінську в православних залишився лише один храм, містяни вирішили збудувати ще один – і не зупинилися навіть перед королівським указом.
Молода Мати і сплячий Христос
Мікеланджело висік скульптуру Діви, яка виглядає молодшою за свого Сина, і єдиний раз у житті залишив на мармурі автограф. Жодне з цих «дивацтв» не є випадковим.